Пролог

Хто б знав, що дитяча мрія бути принцесою колись здійсниться, своєрідно, незвичним способом і формою, але один лиш факт цього вражає...

У дитинстві і навіть пізніше за дітьми закріплюються їхні "нові імена", сказати точніше, короткі визначення ким вони є для своїх батьків. Якісь батьки звуть свого сина Кроликом, тому що він тихий і милий, а хтось свою доньку Білосніжкою за темне волосся і червоні губи... Мої ж батьки прозвали мене Принцесою. І ні не тому, що я дійсно була принцесою і не тому, що я була слухняною, тихою і милою. Звісно, як мала дитина і я могла вередувати. Першою причиною для них назвати мене так, була невимовне щастя і радість  народження дитини, якої вважали не дочекаються. Через прокляття роду по материній лінії вона могла мати дітей тільки від  представників своєї раси—сирен. От тільки, вона покохала людину. Мати завжди мріяла вийти на суходіл і жити серед людей, прямісінько, як русалонька з однойменної казки, тож на той момент вона не злякалася не мати дітей. Але все змінилося із зустріччю того єдиного. Мій батько належав до аристократичного роду, верхівки з наближених до короля, але це було б так, якби ми народилися у минулих двох поколіннях. Тож зараз він був  хорошим порталістом із  колишнього знаменитого аристократичного роду, що втратив свій вплив і місце серед дворянських кіл у вищому суспільстві. Двоє непоєднаних людей зійшлися і від такого шлюбу попри тривоги народилася я. Друга  полягала у тому, що звісно всі батьки вважають своїх дітей найкрасивішими, наймилішими, найкращими, най-най у всьому й вся. А третя і вирішальна- це те, що у мене була родима пляма у формі корони. Так, я й стала для них назавжди їхньою милою і дорогою Принцесою... І знову стала принцесою, але для багатьох у трьох випадках свого життя. 

У першому випадку — це сталося вимушено, через примушеня першого нареченого. У другому мені не пощастило стати розмінною монетою для першого і другого нареченого. А в третьому... Що ж, я сама на це погодилася. Опосередковано.

Але, що разу я, наче падала у прірву, бо до мене доходило чітке усвідомлення: "Щастя має ноги, біда має роги"...

 Чомусь цієї колючої і неприємної "біди", хоч відбавляй, а доля навіть залагодити це принаймні примарним "щастям" не хоче.

У кожної принцеси своє "довго й щасливо" наставало завдяки принцу. Однак, мій на горизонті все ніяк не з'являється. І чому тільки, скажіть на милість, ці троє не відчепляться??? Подумаєш, одному потрібна наречена для другого, щоб конфліктів не було і "плювати" він хотів, що ми взагалі-то про це не домовлялися і я проти всіма руками й ногами та головою. Другий взагалі собі зручну маріонетку шукає та "заміну" своєї найдорожчої людини, дарма, що в нашому світі існує магія і  послуги помічниці у чому завгодно за хорошу оплату, що він цілком може дозволити собі. Ах, так йому гордість не дозволить залишити клан драконів у спокої, бачте, завищена самооцінка і "Я" аж до стелі не дадуть спокійно жити!!.. Що ж третій? Він узагалі загадка без розгадки чи незавершений вірш. Та ще й за "законом жанру" друг дитинства...Але чи лише "просто друг"? ...Це хороше питання.

Я звісно добра, але благодійність повертається в якості доброї карми, а не додатковими проблемами на мою бідну голову і багатостраждальне серце.

Коротше, я подумала-подумала і вирішила, що обійдетеся і...

не знайдете.

"Моє життя в бігах і без головного героя", набуватиме цікавих та красивих барв і драм...