Пролог

Хто б знав, що дитяча мрія бути принцесою колись здійсниться, своєрідно, незвичним способом і формою, але один лиш факт цього вражає...

У дитинстві і навіть пізніше за дітьми закріплюються їхні "нові імена", сказати точніше, короткі визначення ким вони є для своїх батьків. Якісь батьки звуть свого сина Кроликом, тому що він тихий і милий, а хтось свою доньку Білосніжкою за темне волосся і червоні губи... Мої ж батьки прозвали мене Принцесою. І ні не тому, що я дійсно була принцесою і не тому, що я була слухняною, тихою і милою. Звісно, як мала дитина і я могла вередувати. Першою причиною для них назвати мене так, була невимовне щастя і радість  народження дитини, якої вважали не дочекаються. Через прокляття роду по материній лінії вона могла мати дітей тільки від  представників своєї раси---сирен. От тільки, вона покохала людину. Мати завжди мріяла вийти на суходіл і жити серед людей, прямісінько, як русалонька з однойменної казки, тож на той момент вона не злякалася не мати дітей. Але все змінилося із зустріччю того єдиного. Мій батько належав до аристократичного роду, верхівки з наближених до короля, але це було б так, якби ми народилися у минулих двох поколіннях. Тож зараз він був  хорошим порталістом із  колишнього знаменитого аристократичного роду, що втратив свій вплив і місце серед дворянських кіл у вищому суспільстві. Двоє непоєднаних людей зійшлися і від такого шлюбу попри тривоги народилася я. Друга  полягала у тому, що звісно всі батьки вважають своїх дітей найкрасивішими, наймилішими, найкращими, най-най у всьому й вся. А третя і вирішальна- це те, що у мене була родима пляма у формі корони. Так, я й стала для них назавжди їхньою милою і дорогою Принцесою... І знову стала принцесою, але для багатьох у трьох випадках свого життя. 

У першому випадку  це сталося вимушено, через примушеня першого нареченого. У другому мені не пощастило стати розмінною монетою для першого і другого нареченого. А в третьому... Що ж, я сама на це погодилася.

Але, що разу я наче падала у прірву, бо до мене доходило чітке усвідомлення: "Щастя має ноги, біда має роги."

 Чомусь цієї колючої і неприємної "біди", хоч відбавляй, а доля навіть залагодити це принаймні примарним "щастям" не хоче.

У кожної принцеси своє "довго й щасливо" наставало завдяки принцу. Однак, мій на горизонті все ніяк не з'являється. І чому тільки, скажіть на милість, ці троє не відчепляться??? Подумаєш, одному потрібна наречена для другого, щоб конфліктів не було і плювати він хотів, що ми взагалі-то про це не домовлялися і я проти всіма руками й ногами та головою. Другий взагалі собі зручну маріонетку шукає, дарма що в нашому світі існує магія і  послуги помічниці у чому завгодно за хорошу оплату, що він може дозволити собі. А, так йому гордість не дозволить залишити клан драконів у спокої, бачте, завищена самооцінка і "Я" аж до стелі не дадуть спокійно жити. Що ж третій? Він узагалі загадка без розгадки чи незавершений вірш. Я звісно добра, але благодійність повертається в якості доброї карми, а не додатковими проблемами на мою голову.

Коротше, я подумала-подумала і вирішила, що обійдетеся і...

не знайдете.

"Моє життя в бігах і без головного героя", набуватиме цікавих і красивих барв та драм...