Розділ 9. Сторіс по-иномирному

Наша подорож  поки що не відрізнялася різноманітністю. Денний перехід — привал на ніч, і так четвертий день.

Ліс теж здавався звичайним і не надто виправдовував свою назву в очах Аліни.

До речі, на коня вона більше не сідала. Їхала чи на козлах, поряд із погоничем, чи у візку, спілкуючись із хлопцями та безперестанку посміхаючись. Як тільки щелепи не звело!

Мене вона ігнорувала. На зауваження картинно підкочувала очі та хмикала. І тут же бігла скаржитися моїм друзям. Про що я дізнавалася вже від них у формі докорів.

А що я мала робити? Мовчки дивитись, як ця дівчина порушує всім відомі правила безпеки?

То їй букет квітів знадобився, а я заборонила їх рвати. Нічого, що то були зовсім не квіти, а мацаки хижої ліани. Їх тільки потривож, повзтимуть за жертвою десять ліг, якщо зірвати голими руками.

Або ось учора, на привалі. Обоз зупинився неподалік швидкого струмка. Я, пам'ятаючи, що Сайшіасар любить рибу, вирішила наловити на вечерю. Аліну довелося брати із собою. Якраз можна було скористатися моментом та викупатися у проточній воді.

Пішли ми якомога далі від стоянки, вгору за течією, щоб нас ніхто не бентежив, та й в інших, щоб спокуси не було підглядати за нами. Адже з жінок тільки ми з Аліною.

Дорогою я робила магічні мітки на деревах, щоб легко знайти шлях назад.

Иномирянка пленталася за мною, невдоволено сопучи. Якогось демона взяла з собою велику сумку з речами, ще хотіла мені її сунути, але номер не пройшов. Я заїкнулася сказати їй про магічну сумку — подарунок Сайшиасара, але дівчисько не дослухавши, відмахнулося. — НАНУ, Кіарію! Ти що не бачиш, вона ж зовсім не поєднується за колірною гамою з цією сукнею, барви чайної троянди?!

Безумовно, виглядала Аліна чарівно, ще б не поливала себе так інтенсивно квітковими духами, адже у багатьох істот серед охорони дуже чутливий нюх, хоч зараз на світський раут. Вбрання вона міняла двічі на день. Не дарма хлопці чотири сумки багажу на собі тягли.

А я що — якщо саму иномирянку не цікавить, як полегшити свою ношу, то мені так тим паче все одно. Моє завдання гранично просте — доставити її живою до Оракула. Ось і навіщо йому ця дурна знадобилася? За чотири дні спілкування з дівчиною я так і не помітила у неї жодних визначних здібностей… Окрім однієї — чарувати чоловіків.

Мені пощастило знайти невелику заплаву, де вода струмка встигала прогрітися.

— Тут викупаємось, але після того, як я наловлю рибки нам на вечерю. Вмощуйся.

Широким жестом вказала на повалену колоду. Коріння дерева підмило, і стовбур упав, упираючись у великий валун. Берег був глинистий, слизький. Заходити у воду потрібно обережно.

Поки я почала майструвати острогу, прив'язуючи до тонкої палиці, зрубаної по дорозі, один із моїх заговорених кинджалів, Аліна дістала з сумки різні пузатенькі баночки та флакончики, великий рушник, змінний одяг.

Тим часом я скинула куртку, штани та, залишившись у короткій туніці, обережно увійшла до холодної води. Тепер треба було завмерти на місці, дочекатися, поки риба заспокоїться, підпливе ближче і стане моїм уловом!

Перша не змусила довго на себе чекати. Швидкий рух острогою, і риба затремтіла, нанизана на лезо. Екземпляр попався великий, у два лікті. За нею дві рибки менші.

Я передчуваючи посміхнулася, представляючи задоволене обличчя Сайя, коли він їстиме рибу, приготовлену мною.

Його зміїні очі будуть жмуритися від задоволення, а сам він буде гурчати, не гірше за мантикори, що вполювала чергову жертву. До речі, люблять ці бестії людське м'ясо. І в Жахливому лісі водяться.

Кочупижки зелені! Згадавши мантикор, я швидко розвернулась до берега, чіпко оглядаючись на всі боки. І кинулась убік, навіть гикнула від несподіванки.

Аліна сиділа на колоді, двигала ногами й мурчала під ніс пісеньку. Її волосся було зав'язане на маківці у два пучки, як ріжки у фавна. На обличчі навіщось були викладені кружальця зеленого овочу, яким підгодовували дейкарів.

— Ем… Аліно, а що ти робиш?

Моє здивування заважало навіть уявити, навіщо їй знадобилося фарбувати своє обличчя.

— А це? — вона вказала пальцем на обличчя. — Зволожувальний засіб з підручних матеріалів. Огіркова маска. Добре, що у вас тут вони ростуть.

Вона швидко схопила один із кружечків і з апетитом почала їсти його, хрумкаючи кормом для дейкарів.

— А ти впевнена у властивостях цієї маски? — обережно спитала і попрямувала до неї.

— Так усім відомо, що огірки гарно зволожують шкіру, — знизала плечима дівчисько і зістрибнула з колоди. — Покажи, що ти там, наловила? Ого, добрий улов. А що ти палицею махала? Магією чи не можна? Щоб риба сама до тебе в руки з річки вистрибувала.

— Навіщо витрачати резерв? — Тепер я знизувала плечима. З тяжким зітханням я підійшла до неї, приготувавшись сказати жорстоку правду. — Даремно ти не спитала, перш ніж робити цю маску, — я пальцем вказала на її обличчя. — Знімай швидко.

— Та ну тебе. Що, знову якесь правило? У тебе, Кіарію, на все «ні». Самій не набридло всім все забороняти?

Аліна з викликом дивилася на мене. А я схилила голову до плеча, розглядаючи, як на видимих ​​ділянках шкіра на обличчі иномирянки стає блакитнуватого кольору, напрочуд приємного відтінку.