Розділ 8. Випробування иномирянкою

У дорозі ми були третій день. Обоз заглибився в Жахітний ліс, все далі віддаляючись від обжитих місць.

Подорож можна було б вважати легкою, якби не наш об'єкт — Аліна. Вона допікала мене дедалі більше. Її поведінку часто можна було б назвати нелогічною і дратівливою. Ось не знала я, що в мене така слабка витримка. Щоправда, треба було зіткнутися з иномирянкою, щоби зрозуміти це. Як капітан тріади, я не дотягувала. Адже нам на заняттях пояснювали: капітан — це кремінь, холодний розум та почуття. Він той, хто ніколи не втратить голову, в якій ситуації не опинилася б тріада. Швидко ухвалить найкраще рішення за всіх. А що ж за фактом? Я припускалася дурних помилок.

Першою з них була моя співчутливість. Тієї першої ночівлі я прокинулася від хворобливих стогонів Аліни. Сай розслаблене дрихнув між нами. Через нього я обережно  потяглася до дівчини, скануючи її стан. Тіло Аліни скувало від болю після  скакання півдня на коні. Адже було від початку зрозуміло, що досвіду їзди верхи вона не має. Тіло, незвичне до значних фізичних навантажень і вимушеної пози вершниці, хворіло так, ніби його били ціпками.

Пошкодувавши живу істоту, я влила в неї дещицю цілительської магії. Рівно стільки, щоб полегшити стан, але залишити нагадування про вчорашню поїздку.

За цією справою мене застукав Ріарон. Час його чергування минув. Він прийшов за мною, щоб я змінила його на посту.

— Що ти з нею робиш?! — якось тривожно спитав він, боляче схопивши мене за руку. Його недовіра вперше за час нашого знайомства була спрямована на мене. Відчувати, як Рі ставить під сумнів мої дії, виявилося болісно неприємним.

— А на що це схоже? — процідила крізь зуби, обриваючи потік магії. Як завжди після лікування власне тіло охоплювала секундна слабкість. Потім організм швидко приходив у початковий стан. Моя піднята рука знесилена впала, стукнувши Сайшіасара по плечу, тим самим розбудивши нага. Той смикнувся і сів, сонно озирнувшись на нас.

— Що, час чергувати? — потягся він і широко позіхнув.

— Ні, Сай. Ріарон прийшов за мною.

Я швидко схопилася зі свого спального місця і, відштовхнувши Ріарона, що збентежився, вистрибнула з тісного воза на свіже повітря.

— Кіарію, стривай, — дракон утримав мене за руку. — Вибач, я був неправий. Дякую, що допомогла Аліні. Я сам хотів попросити для неї якусь із твоїх настоянок. Але так навіть краще!

Я мовчки кивнула, знаючи, що в темряві Ріарон чудово побачить це, і швидким кроком пішла якомога далі від воза. Говорити щось не могла. Щелепи звело від образи на друга. Чим далі я віддалялася, тим більше ставав ком у горлі, а очі раптом запекло від непролитих сліз. У цей момент поруч зі мною з'явився лейєр Сортран.

— Капітане, — тихо покликав, — іди за мною.

Момент для спілкування був невідповідним. Розмовляти з високородним зовсім не хотілося. Але борг та етикет зобов'язували.

Леєр Сортран повів мене до вогнища. Там сиділо троє чоловіків з охорони. Я вже встигла зрозуміти, хто є хто та які функції виконує. Ось ця трійця була з кістяка команди ілітіірі.

— Сідай. Поговоримо. Все одно сьогоднішньої ночі нічого не станеться. — А ви можете передбачати?

В очікуванні відповіді я підхопила порожній залізний кухоль і зачерпнула духмяний напій з булькотючого казанка, щойно відставленого вбік. Настоянка трав пахла солодкуватим і водночас мала гіркий присмак. Таку суміш трав заварювали кочові племена в моєму степу. Вона надавала сили, бадьорила, але не виснажувала внутрішні резерви організму, якщо до неї додати кілька крапель свіжої драконячої крові. Цікаво, чи тут вона присутня? Може, лейєр Драг-Арон поділився? Згадавши про декана, я крадькома озирнулася на всі боки, але дракона поблизу не помітила.

— Тут не треба бути Оракулом, Кіарію. Пішли ми від столиці недалеко. Не народилися ще ті дурні, здатні напасти на обоз гільдії на території, що патрулюється імперськими гвардійцями.

— Навіщо ж тоді чергування? — Відпиваючи гарячий відвар, я жмурилася від задоволення.

— А навіщо ти наполягла на чергуванні своєї тріади? Команду потрібно тримати у тонусі. І дисципліну ніхто не скасовував. Скажи-но, капітане, а чим ти займешся після закінчення Академії? Тобі ж рік залишився? Чи не хочеш піти до нас? У нас якраз не вистачає мага-цілителя. Договір гільдія укладає гідний.

— Ні, лейєре. Адже я член тріади. Ми один за одного горою. Якщо найматися, то всім разом. Ми й самі думали піти в найманці після закінчення навчання. У гвардійці Сайю не підходить, — трохи зніяковіла від власного пояснення, бачачи, як ілітіірі поблажливо посміхається до мене. Я насупилась і замовкла. З чого це я маю виправдовуватися перед випадковими знайомими? Було б дивно, якби княжич нагатів найнявся у гвардію оніксових драконів. І взагалі, що хочемо, те й робимо! У виборі нас ніхто не має права обмежувати.

— Як скажеш, капітане. Але мені здається, що твоїх хлопців робота тріадою мало турбує. Що ж, справа хазяйська. Моя пропозиція для тебе залишається в силі. Як я зрозумів, реально тільки ти потребуєш роботи. Якщо хочеш, на цих канікулах можеш підробити. Поки ви адепти, спробуй побути без твоїх хлопців. Виконайте своє завдання і можеш приходити в будинок гільдії. Твої хлопці по сім'ях роз'їдуться, а на тебе чекаємо.

Наполегливість Сортрана трохи турбувала. Але я подякувала за пропозицію і замовкла, розмірковуючи над словами голови охорони. З чого він узяв, що Рі та Сайя не турбує робота у тріаді? Хлопці завжди викладалися на заняттях. І команда у нас в Академії вважалася однією з найкращих. І ще невідомо, з ким із них я поїду після практики. Мене вони кожні канікули по черзі кликали до себе погостювати. Ми ж як сім'я!