Розділ 7. На привалі

Рі з Аліною знайшлися біля одного з вогнищ охоронців.

Я пробігла поглядом по обличчях чоловіків. Майже всі з цікавістю дивилися на иномирянку. Дівчина сиділа на колоді на м'якій подушці, принесеній Ріароном з воза, як квочка на яйцях. Зайве не ворушилася, але вигляд мала поважний.

— Чудово! — побачивши нас, скрикнула вона і скривилася від різкого руху. — Зараз я розповім, як правильно смажити шашлик! Найголовніше – це не пересушити м'ясо. Найкращий маринад — це сіль, перець...

Вона зі знанням справи говорила про приготування м'яса, і це мене тішило. Я навіть уявила, як з Аліною можна буде розділити обов'язки на кухні. А то в нашій тріаді доводилося цим займатися саме мені. Не моє улюблене заняття, скажу я вам.

— Ось, тримай, — я простягла тушки звірят, здобутих на полюванні Сайєм.

Аліна відкрила рота, збираючись розповісти ще одне з важливих правил кулінарії, та так і завмерла з простягнутою рукою.

— Що… що це? А де м'ясо? — її очі округлилися від подиву, а личко гидливо скривився.

Дивуючись, я опустила очі на пузанчиків. Хороші такі тушки, великі, апетитні. Може, вона з тих, хто їсть дичину ще живою? Таку, що ще тремтить? Чи їй мало п'ятьох?

— Мало? — Закинула пробний камінь. — Ну, так, розумію, — зиркнула на нага, у якого загострилися риси обличчя від невдоволення. Як і решта нагів, критики Сай на свою адресу не виносив. Якщо виникала необхідність сказати, що він зробив щось неправильне, то потрібно було бути готовим до його наступних причіпок та сарказму. — Ми не розраховували на всіх. Сай упіймав із розрахунку на нас чотирьох. — Ні! — різко підскочила зі свого сідала Аліна та одразу ж охнула, хапаючись за стегно. Обережно опустилася назад. — Вони ж брудні. І у них що, усередині кишки?

Навколо багаття встановилася тиша. Навіть дрова перестали потріскувати. Погляди всіх, хто сидів, були спрямовані на мене в очікуванні відповіді.

— Ну так. З тушок потрібно акуратно зняти шкірки. Їх можна вигідно продати в людському селищі або шановному гному, господареві обозу. Розпорошити, обробити, порізати на шматки та обсмажити на багатті. Ти ж збиралася смажити. Ось і роби.

Засунути тушок до рук дівчини не вдалося. У неї жалібно затремтіла нижня губа, і з очей викотилися дві сльози, прокреслюючи мокрі доріжки до підборіддя.

Чоловіки біля вогнища, як один, відмерли та почали навперебій пропонувати дівчинці носові хустки різної свіжості та ступеня пом'ятості. На мене багато хто поглядав з осудом. Я навіть відступила на крок, відчуваючи загальне невдоволення мною.

— Живодери! Як можна? Вони ж стрибали по лісочку, а ви їх бац-клац і позбавили життя! — перемішуючи слова зі схлипами, продовжила иномирянка. — Ось дивіться, які вони гарненькі, — як по команді, всі обличчя обернулися до тушок звірят, які бовталися в моїх руках. Немов довговухих пузанчиків вперше в житті побачили! — І мордочки, і шерсть гарна!

— Та-а-ак, м'ясо ти їсти не будеш, — зробила я висновок.

Нахмурившись, поперемінно подивилася то на Сайя, що випустив ікла, які вже виглядали з-під верхньої губи, то на Ріарона, що спантеличено дивився на тушки. Сама я відчувала голод та роздратування. Якщо й далі слухати її підвивання, можна і без вечері залишитися.

— Чому ж? Буду, якщо ти приготуєш.

— Так, Кіарію, — пожвавішав Ріарон, — розроби м'ясо швидше. Їсти хочеться. Будь розумницею, — дракон м'яко посміхнувся мені. Від цієї усмішки навіть роздратування вмить пішло. Стало на душі легше. І головне! Рі голодний. А всім відомо: голодний чоловік – злий, а голодний дракон – небезпечний.

На прохання Ріарона я мовчки кивнула. Взяла один із порожніх казанків і відійшла вбік, туди, де помітила слушний плаский камінь. Освіжувати звірят було звичною справою. Впоралася я швидко. Хоч і відверталася на звуки веселощів, що долинали від багаття. Я вже витирала кинджал пучком зеленої трави, коли до мене підійшов Сай і приніс у бурдюку води обмити руки.

— Більше не плаче? — Усміхнулася. Від багаття до мене долинав дзвінкий сміх Аліни. Найманці навперебій труїли байки та варили рідку кашу зі шматочками сушеного м'яса — традиційна страва у далеких походах.

— Ні, — Сай перехопив казанок і поніс його сам. — Одразу заспокоїлася. Ти знаєш, вони на своїй землі м'ясо беруть у супермаркетах. Це такі торгові крамниці. Великі-превеликі! В одній такій весь столичний ринок може вміститися. Уявляєш? М'ясо продається вже оброблене на шматочки, чистеньке та загорнуте в прозоре пакування, щоб не обвітрювалося. Аліна ніколи не вбивала і не патрала тварин. Для неї це шок! Якби я знав, то сам би одразу сказав тобі обробити тушки. А так хотів, щоб вона побачила мої трофеї!

— Чудові трофеї, Сайю! Шкірки які пречудові. І колір рідкісний — фіолетовий у жовту цятку. Мені дуже сподобалися, — додала тихіше, дивлячись на всі очі на нага. Сай більше не був таким напруженим, як біля багаття. І на Аліну його невдоволення та уїдливість, мабуть, не поширювалися.

— Добре, що довговухих пузанчиків упіймав, а не кого більше. Ти, Кіарію, сильно на неї не насідай. Ми ж не знаємо, ким вона була у своєму світі. І світ у них чудний, не такий, як у нас. Там і магії нема. І живуть лише люди.

Невдоволено пирхнула на його промову. Сайшіасар її ще й захищає! За мене він теж попервах заступався на третьому курсі, доки не оцінив мій потенціал.