Розділ 5. В дорогу!

Позаду дракона з повітря з'явився сухенький сивий дідок у чорному фартуху та нарукавниках поверх білої сорочки та чорних штанах заправлених у шкіряні чоботи. На лобі в нього були підняті телескопічні очки.

— Звали?

Декан обернувся до архіваріуса.

— Так, шановний лейєр Тірс. Необхідно видати ось цій магісі інвентар для практики.

— А, Кіарію, радий тебе бачити! — щиро посміхнувся старий. — Чув, ти чудово захистила проєкт зі зняття ілюзій. Мені спустили в Сховище зразок артефакту, розробленого тобою. Потужна річ для власного користування. Радіус дії — сто метрів!

З лейєром Тірсом я познайомилася ще на першому курсі, коли не вилазила з бібліотеки Академії. Він мав широке коло обов'язків. Тирс вів історію у початкових курсів, артефакторику у старших курсів, і був старшим Архіваріусом бібліотеки та Сховища артефактів.

Від похвали лейєра мені стало ніяково, і я опустила очі долу.

— Магіса талановита у всьому, — подав голос декан. — Пам'ятаю, як феєрично вона продемонструвала дію свого диво-артефакту. Вереск у мене на плацу стояв знатний, коли частина курсанток залишилася без ілюзій, що коригують недоліки зовнішності.

— Хм, — старший чоловік усміхнувся, погладжуючи підборіддя рукою, — ректор оцінив цю річ, коли його секретарка виявилася не блакитноокою білявкою з цікавим внутрішнім світом, — при цьому лейєр зобразив жестом жіночі груди розміру так п'ятого, — а зеленоволосою дріадою з зовсім пласким вмістом.

«Хто ж знав, що половина студенток та жіночого персоналу академії захоплюється таким? Хоч дівчат і так не дуже багато у стінах Академії. Лише шоста частина від загального складу. Я ж не спеціально!

— Я винаходила не для цього, — тихенько буркнула, відводячи погляд від дракона, що посміхався. — Мій проєкт зацікавив радника Служби внутрішнього порядку. Зі мною уклали контракт на використання мого винаходу.

— Так-с, — дідок бадьоро потер одну руку об іншу, — чого прийшли?

— Видайте адептці артефакти зв'язку та магічну карту провінції Хаосу, — дракон відповів зібрано, перестаючи веселитись на мій рахунок.

«От чесно, я йому що, блазень? Що що? Хаосу?!!» — я навіть подумала, що не дочула.

— Як Хаосу?

— Ви маєте щось проти? Боїтеся не впоратися, навіть не спробувавши? — вигнувши ідеальну брову, гордовито спитав дракон. — Мені повідомити ректора?

— Обійдетеся, — неввічливо відповіла і відразу виправилася: — Лейєр, я просто здивувалася від радості! Це ж така можливість перевірити вміння та злагодженість роботи тріади!

— Саме так! — задоволено усміхаючись, декан взяв у руки вказані артефакти та, зачекавши, поки я розпишуся за їхнє отримання у великій обліковій книзі, передав мені. — До справи!

***

Покінчивши зі справами в Академії, я вирушила до міста. Ще треба було забрати свого їздового дейкара з орендованого стійла. Хлопці тим часом пішли за іномірянкою. Слід було ретельно підготуватися до дороги за час до відправлення обозу.

У місті я забігла до крамниці знайомого зіллєвара. Купуючи у нього товар, я була впевнена, що він продасть саме те, що мені потрібно за складом. А то після останнього нашого завдання я значно витратилася.

Хазяїна в лавці не було. Він вирушив за сировиною, але племінник старого лиса чудово мене знав і розумів, що я можу йому не просто вовну підпалити, а й залишити абсолютно лисим без сором'язливості. Був інцидент на початку нашої співпраці, поки дехто не зрозумів, що з Кіарією краще рахуватися і дружити!

Я була щедрим клієнтом. Благо навчилася заробляти на своїх винаходах. А як відомо, золото — це те, що дозволяє бути впевненим у тому, що матимеш найкраще. Багато чого я запросто могла б виготовити сама, але для цього потрібен був час і місце. Якщо друге можна знайти у тому ж підвалі лабораторії Академії, де для проведення практичних занять було зібрано найкраще обладнання, то з вільним часом  — біда. Не завжди я встигала відпочити останніми днями. Кінець навчального року вийшов складним та нервовим. Хлопцям потрібно багато моєї уваги, щоб скласти всі іспити з першого разу. Доводилося бути тьютором для обох.

Та ще цього разу мої особливі обставини позбавили мене відпочинку перед практикою.

Варто було згадати поїздку додому, як настрій випарувався. Клан Кам'яних драконів ніколи не жив багато, але зараз все виглядало взагалі гнітюче. Я навіть повернула голові Клану половину свого боргу за оплату за роки навчання, віддавши всі свої заощадження. Сума для мене вийшла значною, але чи надовго їм вистачить? Я сподівалася, що час холодного сну до пробудження соків землі клан переживе не голодно. Цього року народилося одразу кілька дракончиків, і сім'ї виявилися вразливими. Уклад сім'ї драконів такий, що при народженні малюків чоловіки в перший рік знаходяться поруч, нічим не займаючись, крім малюка і самочки. Їх захищають інші члени клану та забезпечують усім необхідним. Адже нащадки для драконів — найважливіше.

Як підсумок, у мене на руках була лише остання виплата за той нещасний артефакт, про який сьогодні згадував лейєр Тірс. І це золото я безнапасно залишила у зіллєвара та зброяра, купивши настоянки та новий клинок, на який давно заглядалася. Він чекав на мене цілих три роки!