Розділ 4. Ми горимо? Ні! Просто хтось забув сказати, що обоз їде сьогодні

Договір був складений типовий. З нашого боку потрібно було доставити об'єкт, названий «самка Аліна Золотухіна», до Оракула в Вовчий лог. По можливості цілою, але якщо стоятиме вибір між смертю та позбавленням кінцівки, то вибір має бути здійснений не на користь кінцівки. Курсивом було виділено: голову розглядати, як частину від цілого, за кінцівку не рахувати.

А дарма, я встигла зрадіти. Ось не подобалася мені ця дівчина!

Маршрут до Вовчого логу у договорі не був прописаний. Давалася виноска на необхідність одержання карти-артефакту в Академії опівнічних Стражів. Перевернувши контракт, я задумливо подивилася на три печатки та відбиток кінчика хвоста Сайя.

Чотиристоронній договір! Ковен магів, Академія Опівнічних Стражів, гільдія найманців і ми — тріада КРіС, названа так за першими літерами наших із хлопцями імен.

Дрібним шрифтом унизу була приписка: «Виконання договору має проходити під наглядом чинного Опівнічного Стража без його прямого втручання у практику адептів Академії. Погодження куратора залишається за ректором Академії. Початок договору вважати від третього дня місячного місяця юля.»

Вилаявшись крізь зуби, я відклала контракт убік і стрімко рвонула до хлопців, щоб прояснити, а коли, власне, вони збиралися мені сказати, що ми виїжджаємо завтра!!! І хто наш куратор?

Двері під моїм натиском відскочили до стіни легким пір'ячком. У вітальні виявилося відносно чисто. Гора поламаних меблів була зрушена ближче до виходу. М'який килим був недбало скручений у кривій валик. Хлопців не було. Я швидко перетнула вітальню і штовхнула двері в кімнату Сайя. Змій безсовісно спав, звісивши хвіст із величезного ліжка.

Я вже хотіла було його розбудити, штовхнувши в бік, але здулася, побачивши, як уві сні він стискає мій подарунок — сріблясту одноріжку. Тихо зітхнувши, я зворушилася трохи та підняла з підлоги ковдру, що з'їхала, накриваючи голі плечі нага.

«Завтра відчитаю!»

До Ріарона навіть не сунулася. Якщо змій спить, то дракон тим паче міцно спить. А спати він любить голим. Я хоч і бачила хлопців негліже на озері, але під склепінням спальні це мало інакший вигляд  — бентежливий. А мені на сьогодні вражень достатньо! Тож доведеться потерпіти до ранку. А вже ранком відтягнуся на цих... Ось навіть слів добрати не можна!

***

Ранкова побудка чоловіків відбувалася у швидкому темпі. Через вчорашній нервовий день та нічну сутичку я безсовісно проспала. Зібравши поспіхом похідні сумки з парою змін спідньої білизни та необхідними в поході дрібницями, ми вирушили в деканат. У руці я тримала договір і, спускаючись сходами в хол корпусу, де ми жили, розмахувала їм перед хлопцями. Хоча бачила, що без пуття. Обидва позіхали й моє обурення пропускали повз вуха. На мою думку, навіть досипали на ходу. Здавалося, ніщо не може привести їх до тями в такий ранній і зовсім не прекрасний ранок. Тому я замовкла, трохи спустивши пару, і діловито перемикнулася на обмірковування майбутньої подорожі.

Не знаю, кому як, а особисто я мала зробити ще багато справ перед від'їздом. Я подумки перебирала список зілля та настоянок, які потрібно докупити у похід. Плюс варто зайти в лаву зброяра і поповнити арсенал чимось із переліку, що я давно помітила, але все відкладала покупку. Хлопцям я збиралася дати доручення сходити до гільдії найманців та забрати звідти об'єкт — Аліну Золотухіну. Цікаво, а назва її роду Золотухіних походить від «золота, що гасне» чи від «згаслої золи»?

— Кх, кх, — я не відразу зрозуміла, що дорогу мені перегородив шановний мао ​​Грор. Зупинилася за крок до зіткнення, хлопці відразу вдрукувалися ззаду в спину, підштовхуючи мене своїми тушами ще ближче до гнома.

Погляд той мав дивний. Довга борода була заплетена в три тугі коси з вплетеними в них золотими шнурами. Чистий одяг виглядав святковим, важкі чоботи виблискували начищеною шкірою. Красень!

— Я згоден, шановна магісса Роурок, — відразу заявив Грор.

Збоку, припавши плечем до стіни та схрестивши руки на грудях, стояв декан. Його губи кривилися у звичній єхидній посмішці, поки він розглядав нашу композицію, що завмерла — мене, затиснуту між трьома міцними тілами.

«А що тут забув шановний лейєр? Або за принципом: якщо адепти не йдуть у деканат, то декан сам прийде до адептів?» — мляво подумала, переключаючи увагу на гнома. Дракон зачекає!

— На що? —  тривожно озирнувшись на хлопців, що зацікавлено прислухалися і, здається, прокидалися, уточнила в гнома і відступила на пів кроку.

Було б кудись. Позаду стояла монолітна стіна з м'язів — не посунеш. Хіба тільки заклинання «страйк» застосувати. Розлетілися б вони тоді в різні боки дерев'яними цурками.

— На вашу пропозицію, — Грор багатообіцяльне посміхнувся. Чомусь я зрозуміла, що неприємності вчорашнього дня нікуди не поділися. Переслідуватимуть вони мене ще довго. — Леєр Драг-Арон люб'язно погодився стати третьою стороною, яка готова засвідчити мої чесні наміри щодо вас, Кіарія.

З боку декана пролунав придушений гмик. Зло примружившись, зиркнула на дракона. Вічно він треться поруч. Цей тип не проґавить можливості позловтішатися. Мене не залишало почуття, що буде від чого.

— Я не пам'ятаю, щоб робила вам якусь пропозицію, — піднявши підборіддя вгору, впевнено заявила я.

При цьому руки сховала за спину, щоб уникнути, так би мовити, несанкціонованого викиду магії. Нерви, чи знаєте, останнім часом пустують. Витяглася по струнці, відразу згадуючи, як учора невдало віддала честь у сукні перед деканом, цим неприємним драконом. Ось же! Разом зі спогадом накотило почуття сорому, і щоки відразу спалахнули червоним.