Розділ 3. Загальне божевілля

— Кіарію, маєш чудовий вигляд! — старий орк-брамник схилився до мене і довірливо прошепотів: — Тебе питали з деканату. Я сказав, що адептка Роурок ще не повернулася зі звільнювальної.

— Моя подяка, мао Громуле, — слова були підкріплені дзвінкою монетою. — Купи від мене гостинець онучці. Що, у неї ікла вже змінилися?

— Так! — дід гордо випнув груди й потягнув з-за пазухи намисто з ікол. — Ось дивись!

Я з повагою розглянула пред'явлений зуб, радіючи за малечу. Зміна перших іклів у орків найболючіша. Буває, навіть цілителя доводиться викликати.

— Нехай росте великою і сильною, щоб коня на скаку могла зупинити та чоловіка на плечах унести!

Орк задоволено покректав, зачиняючи за мною великі двері, вбудовані в оковані залізом ворота. Кам'яна стіна заввишки п'ять метрів тяглася по периметру всієї Академії та була укріплена магічно, щоб зухвалі адепти не йшли в самоволку до міста або не притягували звідти заборонені артефакти чи міцне пиття.

Відразу від воріт починалася широка дорога, яка вела на центральну площу перед старовинним будинком Академії. Вікна деканату світилися, і я шмигнула на бічну алею. У мене зовсім не було бажання зараз бачити хоч когось. Тим паче знала я, хто так прагне зустрічі зі мною — Ейгарон Еріус Драг-Арон, старший брат Ріарона, декан нашого факультету. Той самий дракон, який так негостинно зустрів мене на порозі Академії, коли я вперше прийшла сюди. Того року, коли ми з Рі поступили, він закінчував дев'ятий курс. Рік його не було, а потім Драг-Арона запросили до Академії викладати. Чума на його голову! Усі шість років він методично діставав мене.

— Адептко Роурррок, — гарчання, що пролунало за спиною, не залишило сумнівів у тому, хто знаходився позаду мене. Крастись було пізно. — Невже вам не сказали, що на вас чекають у деканаті?

Подумки згадавши однорога і побажавши, щоб він наздогнав шановну дупу декана, я розвернулась до дракона, набираючи дуркуватого вигляду. Бо адепт перед викладачем має виглядати не розумнішим за лупоока. Хлоп-хлоп віями.

— Лейєре Драг-Арон, дозвольте доповісти: адептка Роурок прибула зі звільнювальної. Інформація від моа Громула отримана. Ішла в казарму, щоб привести зовнішній вигляд у відповідність до статуту Академії.

Недобре примружившись, дракон уважно оглянув мене, особливо зупиняючись на відкритій шиї та зоні декольте. Погляд викладача почав нервувати. Згадавши, як Ріарон відреагував на моє перетворення, я відчула, що нестримно червонію. Палали не лише вуха, а й шкіра шиї та грудей. Зазвичай Ейгарон не соромився у висловлюваннях, якщо це могло мене зачепити.

— Хм справді сукня… На побачення ходили? — чорні драконові очі спалахнули червоним вогнем, видаючи роздратування чоловіка.

— Так. Ні, — заплуталася. Ну, правда, не розповідати ж першому зустрічному про свої любовні проблеми.

— Ви визначитеся. Я вимагаю пояснень, — наполегливо заявив дракон і непомітно скоротив відстань між нами. Підкрадався, як до дичини.

На безлюдній алеї в сутінках було видно, як на кущах один за одним починають світитись зелені світлячки. Вогники вишиковувалися, витягаючись у лінію підсвічування алеї. Тіні дедалі більше згущувалися. Тон розмови все дужче нервував.

— Це особисте, лейєре Драг-Арон.І відбувалося під час звільнення. -

Я хоч і твердо говорила, але відчувала, як по спині скочується крапля холодного поту. Настрій дракона продовжував псуватися. Я це відчувала. Що за прокляття – відчувати цього лускатого!

— Ріарон знає?

— Він був там.

Варто мені вимовити останню фразу, як напруга з пози чоловіка випарувалася. Він єхидно посміхнувся. А далі зробив те, від чого я втратила язика. Торкнувся моєї щоки кісточками пальців.

— Нарешті маленька Кіарія подорослішала. Її почали цікавити жіночі штучки. На жаль, це не ваш стиль. Ви в цій сукні що жуйлесопл з сідлом. Жодної грації.

Терпіння моє луснуло швидше, ніж він домовив. А моя обіцянка собі не піддаватися на провокації Ейгарона вилетіла з голови.

— Шкода, що Ріарон тоді втрутився і не дозволив мені задати вам на горіхи, — шипіти я навчилася не гірше за Сайя.

— Шкода, — дракон похитав головою, наче й справді шкодував. — Я хотів би провести з вами контактний бій, лейєра.

Випад з боку чоловіка був блискавичним. Якби я не була збентежена його поведінкою, то зреагувала б швидше, а так тільки тріпнулася, притиснута грудьми до його твердо-кам'яних грудей, з вивернутими за спину в болючому захопленні руками.

Дихання дракона обпалило шию.

— І був би не проти, побачити вас під собою… — напівголосно продовжив він після затримки. — На арені. Але, на жаль, правилами заборонені битви поза заняттями на території Академії.

Ейгарон різко відпустив мої руки з полону, водночас відступаючи. Але нехай у мене на лобі виросте ніс, якщо я не відчула дотик його губ до мочки вуха. Зляканою пташкою всередині забилося серце. Я відскочила від дракона на добрих півтора метра, перш ніж підняти на нього очі та побачити все той самий єхидний вираз обличчя. Гремлін мене задери! Це що, мені здалося?

— Який жаль, — буркнула. І, взявши себе в руки, запитала: — Лейєре Драг-Арон, ви викликали мене в деканат. Навіщо?