Триада Кріс. Хроніки одного завдання

Розділ 1. Я - Кіарія

Сміх Ріарона гидко дзвенів у вухах. І не було в ньому нічого веселого для мене. Кожне його розкотисте «ха» гострою голкою ранило серце.

— Кіаріє! Ой, не можу… — він перевів дух та спробував віддихатися. Нахилився до низу, сперся на коліна. — У що ти вирядилася?

— Це просто сукня, Рі! І нема чого так іржати!

Я сердито зсунула брови та невдоволено смикнула плечем.

— Говори вже, що такого таємного ти хотів мені розповісти, що про це не можна було поговорити в академії.

За всією своєю грізністю зараз я приховувала свій сором і образу. Як наївно з мого боку було вважати, що цей дракон оцінить моє перетворення зі звичного всім чоловічого образу в жіночий. Я трохи поправила пояс на талії, попутно перевірила, чи на місці мій кинджал, прикритий верхнім шаром невагомої матерії насиченого синього кольору. Намацавши піхви, заспокоїлася. Повільно перевела дух, намагаючись відгородитись від образи.

Чоловік знов засміявся, вже тихіше. Я мимоволі залюбувалася ним. Який же він гарний!

Пам'ятаю, як ми познайомились. Тоді ще першокурсники Академії, ми вперше ступили під покров величного замку Опівнічних Стражів. Я зі святобливістю оглядалася на всі боки. Тоді я не могла повірити, що примудрилася вступити до елітної академії магії Дартуара. До закладу, де навчаються діти наймогутніших кланів країни, перші гілки. І я сирота без роду, без племені, вихована кочовим племенем Кам'яних ящерів.

Я ступала бруківкою, не оглядаючись на тих, хто йшов поруч.І з жадібною цікавістю розглядала фасад замкової стіни, прикрашений легендарними кам'яними статуями Стражів Опівнічного Дозору — героїв старих оповідей, про подвиги яких складали легенди.

Захоплення притупило мою пильність, і я не помітила, як на своєму шляху натрапила на хлопця. Удар лобом у його ключицю вийшов дуже болючим. Наче натрапила на монолітну стіну.

Болісно ойкнула і відскочила убік. Мій стрибок перервався у польоті. Невблаганна рука стиснула мені шию, і шипляча морда молодого дракона зневажливо принюхалася до моєї тушки.

Дракон був із сильного Клану. Про це свідчила луска чорного кольору, що з'явилася на вилицях. Вертикальна зіниця звузилася, немиготливий погляд обпік, змусив внутрішньо затремтіти перед силою супротивника, і я спробувала пом'якшити чоловіка.

— Вибачте, — прошепотіла задихаючись. — Я вас не помітила.

Поруч пролунав регіт кількох драконів, мабуть, моя фраза видалася їм дуже смішною.

— Ти що тут забула, брудне дівчисько?

Фраза виявилася фатальною для дракона. Ніколи! Не дозволю мене так ображати! Нехай і знайшов мене караван торговців на смітнику, точніше, в канаві, але я не дам втоптувати себе в цей самий бруд. Нікому!

Місце під зірками я не просто так займаю. Щодня свого маленького життя я доводила Клану, що притулив мене, що чогось стою. Поки шаман не звернув на мене уваги та не взяв під свою опіку. Не можу сказати, що після цього одразу стало просто — ні, але знати, що поряд є небайдужа до твоєї долі істота — багато коштує.

Мої очі зло блиснули за прикритими віями. Згрупувавшись, я різко стукнула кривдника по вухах, дезорієнтувавши його. Мені вистачило секунди, щоб відскочити убік і вихопити заговорений кинджал. А вже чимось, а цією зброєю я володіла досконало.

— Бруд це те, що ллється з твоїх вуст, драконе. А я Кіарія із Клану Кам'яних ящерів!

Навколо нас утворилося кільце як для поєдинку. Дракон не міг спустити мені такої зухвалості. Він був набагато старший за мене, я відчувала це.

Я взагалі багато чого відчувала щодо драконів. Багато хто в клані навіть думав, що я одна з них, але настав час, а переродження не настало. Дракониця не з'явилася. Але, на мою думку, вперше в історії мої сокланівці про це не шкодували. Аж надто незалежним характером я відрізнялася, а самочки повинні бути поступливими, підкорятися своєму подружжю. Вони — цінність сім'ї, їх пестять, плекають, виховують у коханні та турботі.

Тоді шаман повідомив усім, що, найімовірніше, я маг-цілитель, саме тому я можу відчувати стан інших істот. Він старанно зі мною займався, і я вбирала інформацію, як губка. Але знань шамана стало недостатньо, тому на раді Клану було вирішено відправити мене на навчання.

Гроші збирали всім світом кілька років, але моя мрія збулася. А Клан зітхнув спокійно, переклавши піклування про мене на міцні плечі керівництва Академії на цілих дев'ять років, заплативши одразу за весь термін навчання.

Зараз же з усіх боків чулося схвальне улюлюкання та вигуки. І виключно на підтримку цього дракона! Все, як завжди, начебто й домівку не кидала.

Перехопивши кинджал, я стала в бойову позицію. Для мене ніколи не існувало попуску, ніколи мені не робили знижки на те, що я дівчина. На моєму тілі були мітки не однієї бійки. Шрами прикрашають героїв. За їхньою кількістю можна судити про перемоги та поразки.

Незначні шрами, як правило, виліковувалися регенерацією.

Моє тіло не було так добре в цьому процесі, як і у будь-якої нелюдської самочки. У чоловіків із цим процесом набагато краще. Ще й тому жінок оберігають від травм.

Так, я не спливала кров'ю, як звичайні люди, але всі мої шрами залишалися на шкірі тонкими білими лініями. Тому тіло я завжди закривала, одягаючись у зручний легкий одяг чоловічих фасонів. Штани, сорочка і короткий, до середини стегна, стьобаний верх із запахом і з широким паском з обтяженими кінцями. У бою він міг стати додатковою перевагою, як і довга важка коса з вплетеною шкіряною стрічкою з лезом на кінці.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше