2...

Як тільки робочий день закінчено їду на зустріч зі старим знайомим. Данило мій товариш ще з часів Могилянки. І хоч м були на різних факультетах, та якимсь чином опинилися в одній компанії на черговій студентській вечірці.

Високий чорнявий хлопець привертав увагу місцевих красунь. Мені теж було гріх скаржитися,  але ж я не дурний і не сліпий, в моєму випадку їх в першу чергу цікавили сімейні статки. А Даня був з родини військових,  хоч батько в нього і герой війни, такий собі твердий середній клас. Виявилося,  що через вади серця він не міг піти до армії,  тож захопився комп’ютерами.  А тато привчив його до військової дисципліни та  дотримуватися здорового способу життя і навіть знайшов спортивні секції де син міг займатися під наглядом не лише тренера, а і лікарів. Це принесло свої плоди – хлопець був фізично добре розвинений.

Навіть тоді, на тій вечірці, він не пив. Гарненькі студентки гірляндами висіли у нас на шиях.  Я вже обирав собі чергову кандидатку на нічну грілку,  а Данило відмахувався від них,  як від докучливих мух.  Я був певний,  що він просто хоче не перейматися, так як я. А він мені пізніше відкрив, що йому було цікаво коли я зрозумію, що одноразові стосунки до добра не приведуть. 

Він був вірний своїй дівчині і своїм принципам,  а я – інтрижкам без зобов’язань.  На наших контрастах і зародилася приязнь, що з часом переросла в міцну дружбу.

Я навіть був свідком на його весіллі з тією самою дівчиною.  Подумати тільки.  Все життя з однією.  Це насправді має бути кохання,  бо інакше я цього не розумію.

Під’їжджаю до ресторану і одразу  бачу «Волинянку» Данила.  Цей автомобіль виглядає чужорідно на фоні стильної новобудови.  Та мене цим не знітити, бо добре знаю скільки насправді коштувала начинка даного раритету.  Від оригінального ЛУАЗу там тільки зовнішній вигляд, завдяки чому мій товариш часто вводив в оману деяких людей. Особливо це  йому на руку, коди треба вдавати простака чи звичайного працівника. Хто ж бо повірить, що володар однієї з найкращих охоронних фірм їздить на вітчизняному авто, а не на якомусь Мерседесі.

Та то все лірика. Нам не так часто вдається зустрітися, щоб витрачати час на примхи один одного. 

Хостес проводить нас до столика і кличе офіціанта.

-- Ти як завжди? Чи сьогодні гуляємо? –

Питаю, а сам вже знаю відповідь, бо за весь час від моменту знайомства він ніколи не випив навіть краплі алкоголю. Навіть на власному весіллі пив безалкогольне вино. Я сам йому з Франції привіз.

-- Ех, шкода що я за кермом,  - вдає ніби йому насправді шкода.  Ми весело проводимо час за спогадами та ділимося останніми новинами щодо спільних знайомих. Поступово розмова переходить на більш інтимні теми. Себто про бізнес.

-- То тебе можна привітати з новою підкореною вершиною? Посада генерального директора – це не хухри-мухри.

-- Так. Я поки ще працюю в зв’язці з дядьком Петром,  все ж таки це його дітище, тож не дивно,  що йому важко все так зоставити.

-- Маєш рацію.  Я б не зміг так просто віддати свою фірму якомусь... – він крутить пальцем і кривиться, - гуляйполю.

-- Хей, я не якесь гуляйполе,  а його племінник.  До того ж мого досвіду більше ніж достатньо для цієї посади.

-- Не хочу тебе образити, але людина, що не може побудувати нормальні відносини, не викликає у мене довіри.

-- Так у мене якраз і нормальні відносини. Торгівельно-риночні.

-- От дивись, людина яка має сім’ю, дітей, буде розвивати свій бізнес,  щоб передати потім тим самим дітям. А той, хто не має родини – живе тільки для себе і не має достатньої мотивації для розвитку в подальшій перспективі.

-- Нагадай но мені, коли це ти став фахівцем з  бізнес розвитку?

-- Коли свої діти з’явилися.  Я тільки тоді зрозумів, що все, що я робив до цього- було не марно. Я Леські щодня дякую за  своїх принцес.

-- От бачиш, у тебе є ідеальна жінка, від якої ти маєш своїх чудових дітей. А я свою «Лесю» ще не зустрів.- чомусь в голову приходить образ дівчини з горіховими очима.

-- Що це ти так раптом спохмурнів? – от же ж. І нічого від нього не приховаєш.

-- Та, не зважай. Так, одна проблемка намалювалася. 

-- Судячи з твоєї реакції,  у цієї проблемки довгі ноги і м’які груди.

-- Тут ти вгадав. Та кур!.. Пам’ятаєш, я тобі розповідав про дівчину з Франції?

-- Ту, що  тебе від якоїсь шахрайки врятувала, а потім переспала з твоїм начальником?

Кривлюся, немов лимона скуштував. Цю історію я навіть своєму психологу не розповідав повністю. Важко було зізнатися, що я ледве не закохався в професіональну аферистку.

-- Майже.  Та шахрайка та утриманка... Кхм... В мене колись були серйозні плани на неї. Вона мене добряче обробила, вдавала з себе пристойну дівчину. А виявилося,  що це звичайна мисливиця за грошима. Ще й під кінець пробувала маніпулювати вдаваною вагітністю.

-- Ого! Чесно кажучи,  не очікував, що там все аж так закручено.

-- Навіть не здогадуєшся, як сильно.  Вона навіть наше знайомство підстроїла як випадковість.  Уявляєш? А я, бовдур, вуха розвісив і кляпки на очі вдягнув. Думав, що ось вона – моя ідеальна. А виявилося,  що то все фальшиве.

-- Не має слів. Що ж,  тепер я розумію,  чому ти так жахаєшся серйозних стосунків. Але ж не всі жінки такі.

-- Я знаю. В мене навіть є одна на оці. Але поки не закрию цей гештальт...

-- І як же ти його закриєш?

-- Ти не повіриш. Вона працює в компанії мого дядька.  – відчуваю,  як зловіща посмішка розквітає на моєму обличчі.

-- А це вже цікаво.  Хочеш сказати,  що вона взялася за Петра Івановича?

-- Ні. Він щиро вірить, що вона простий фінансист. Але я впевнений,  що це лише ширма. Вміла, надійна, але ширма. Треба тільки знайти її «папіка».

-- Хочеш,  я тобі в цьому допоможу?

-- Не хочу тебе  обтяжувати.

-- А ти і не будеш обтяжувати. В мене зараз якраз на випробувальному терміні новий  спец з розвідки.  Буде йому тестове завдання.