2. Дмитро. Не відпущу

Я не повірив своїм очам. Одразу впізнав її. Така ж приваблива, спокуслива,  неприступна.

Хоча, тепер мене вже не обдурити. Я знаю справжню вартість її прихильності і не збираюся знову попастися на приманку. Я відкрию всім її справжнє обличчя.  В минулому вона втекла бо знала, що прийшов час спокутувати свої гріхи. Вкрала собі сім років безкароного життя. 

Яка іронія.  Трапила в мої руки, сама того не знаючи.

Сім років тому,  у Франції,  вона вдавала з себе пристойну дівчину, щоб втертися в довіру. А я, дурний і наївний,  купився на вмілу гру. Повірив. Навіть хотів перевести наші стосунки на новий рівень  - замешкати разом.

Тоді ж бо вона мені здавалася ідеальною. Струнка, приваблива, сексуальна,  пристрасна, розумна. Це навіть не всі епітети, якими можна було б нагородити її. Кожна зустріч наповнювала кров ендорфіном. Було враження,  що крила виросли,  що я літаю.

І як же боляче було падати.

Вона вдало розіграла зі мною свою партію.  І тільки випадковість не дала мені зробити найбільшу помилку в житті.  До сих пір мені боляче згадувати те все. Через свої втрачені сподівання,  через її брехню.

От і зараз, вдає ніби захворіла. Боїться мене. Не хоче втратити прикормлене місце. Вчора взагалі на нараді вдавала, що не впізнає мене. А потім ще й ображеною прикинулася. Ха! Образилася,  що не вдалося на мені грошей заробити.

Ну нічого,  тільки з’ясую хто її спонсор і тоді вже не буду такий благородний,  як минулого разу.  Тепер не втіче від розплати. Таким моральним потворам не місце серед людей. 

А яка ж разюча невідповідність між зовнішністю та внутрішнім світом. Як може бути така красива обгортка у настільки гнилої натури?

Хоча ж, варто визнати,  що за ці сім років вона насправді покращала. Звичайно ж це не була краса юності – свіжа і недоторкана. Ні. Це була та витримана зріла привабливість, коли дивишся і хочеться ще, бо тобі замало. Як дорогий коньяк. 

Тільки вона, трясця, дешева підробка.

Ще й дядька намовила так, ніби вона невинне ягня. Вівця вона, от хто.

Вчора мені таки трохи зірвало голову, коли вона, вся така неприступна і холодна,  як крижана королева,  йшла до виходу.  Я ж добре пам’ятаю,  що вона яка завгодно,  але не така.

Хотілося прямо там, на парковці дізнатися, чи вона все така ж пристрасна коханка, як і колись. Напевно за цей час навчилася новим штучкам. 

Добре, що втекла. Спочатку хотів наздогнати і вилити на неї всю лють, що копилася і мені весь цей час. Але варто було трохи охолонути. В мене ще буде нагода трахнути її. Саме так, пограюся, а потім викину на смітник.  Там де їй саме місце.

А конкретно зараз в пріоритеті компанія, яку я від недавно очолюю.

-- І чого таких щасливий? – питає дядько, коли я входжу до кабінету. 

Поки всі справи не будуть передані ми будемо працювати разом. Добре,  що цей кабінет завбільшки,  як футбольне поле. Ну, майже.  Тож місця не бракує. 

-- Та ось, розставив деякі пріоритети та позначив деякі цілі.

-- Сподіваюсь, це ніяк не пов’язано з начальником відділу фінансів?

І чого він такий прискіпливий? Може це він її того...

-- Дядьку, скажи чесно, вона у тебе цю посаду під столом заробила?

-- Петро Іванович!   - раптом вибухає і дивиться так, що хочеться сховатися, - Для тебе в праці я – Петро Іванович.  Забудь, що ми родичі. Тут немає місця для панібрацтва та підлабузництва.

На це мені нічого сказати,  так як сам вважаю, що бізнес – це бізнес,  а родина – це родина.

-- А щодо Галини Миколаївни, - продовжує вже трохи спокійніше, але сталь так і дзвенить в голосі,  - вона працювала за трьох,  щоб її кандидатуру на посаду було розгорнуто. Я не знаю,  що там у вас сталося,  але  такими кадрами не розкидуються. 

Ех, знав би ти яка вона насправді тварюка меркантильна.  Та навіть ескортниці заслуговують більше поваги. Ну нічого.  Я виведу її на чисту воду.  Вона ще благати буде на колінах.

І не тільки благати.

Намагаюся стримати хижу посмішку.

-- ...тиждень відпустки. – словосполучення врізається в слух.

-- Що?

-- Дмитро,  ти мене взагалі слухаєш? Кажу, що я дав їй тиждень відпустки. А з понеділка вона повернеться для передачі справ. Тож заспокойся і починай нормально працювати.  А то поводишся,  як прищавий підліток.

Ну що ж, Петро має рацію, цей тиждень я використаю для того,  щоб дізнатися всі її брудні таємниці. А ще, щоб відрізати їй всі шляхи відступу.

Відчуваю себе хижаком, що починає полювання на здобич.