Розділ 9

Артем допоміг не тільки скласти іграшки, а й спустити мішки ліфтом у хол. Там у нього мішки відібрали і наполегливо намагалися відвести назад у номер. Але він нікуди не пішов, поки не посадив дівчаток та їхню бабусю в таксі разом із мішками.

Літня жіночка не переставала обмахуватися долонею, і Артем всерйоз почав переживати, щоб їй не стало зле. Згадав, що якраз зверху в мішку лежить іграшкове віяло з пір'я. Він особисто його туди поклав.

Дістав і вручив Єлизаветі Олексіївні перед дверцятами машини.

Та поглянула із вдячністю  і почала обмахуватися пір'ям.

— Вибачте мені, пане Асадов, це я винна. Я недогледіла. Сама не розумію, як ці хитрюги повз мене проскочили.

Артем не став видавати Міланку, а зарозуміло кивнув.

— Все гаразд, мадам Погана, не турбуйтесь.

— Але ж ваша дружина, що вона подумає?

— Про це також не турбуйтесь. Владі дуже сподобалися дівчата. Вона слова не скаже проти.

«Нехай тільки спробує...»

Єлизавета Олексіївна ще раз махнула віялом і несподівано повідомила:

— Тільки я не Погана. Це вони Погані, — кивнула вона на насуплену, притихлу малечу, — і моя онука теж. Я взагалі прабабуся для цих бусинок. Пашко Поганий був моїм зятем. Вони мабуть у нього пішли, у діда. Це ж треба додуматися стягнути у Ханни списаний візок!

— Бабуся Поганих дівчаток? — усміхнувся Асадов.

— Мене всі так називають, — зізналася йому Єлизавета Олексіївна.

У мозку Асадова щось стрепенулося. Стрепенулось і затихло.

— А Хелена де? — спитав він, потираючи чоло, і натрапив на незрозумілий погляд. — Олена, де вона?

— Хе..? Альо..? А, Оленка! Виїхала у справах, скоро буде вдома, — очі літньої леді дивно забігали.

— Я обіцяв дівчаткам, що з нею поговорю, — пояснив Артем.

— Знаєте що? Приходьте до нас сьогодні на обід, — раптово запропонувала Єлизавета Олексіївна, — у нас сьогодні курка зі шпинатом у вершковому соусі.

— Із задоволенням! — запевнив Асадов. Підморгнув дівчаткам, від чого ті трохи пожвавішали, попрощався з їхньою бабусею і повернувся до готелю.

— Любий, нам принесли сніданок! — зустріла його Владислава, вбрана в мереживний пеньюар, який Артем готовий був битись об заклад на новий «Резорт», порадила його маман.

Він, до речі, терпіти такі не міг. Йому «вставляли» зовсім інші моделі, короткі та прозорі.

Уявив Погану Хелену в такій штучці, і ледве стримався, щоб не виправити ширинку. Бракувало, щоб тимчасова дружина прийняла це на свій рахунок.

— Сніданок? Чудово, — він підійшов до столу і відкусив добру половину круасана. — Будь ласка, передзвони, щоб мені накрили в кабінеті.

— Як це? — очі Круглової зробились такими ж круглими, як її прізвище. — Я гадала, ми поснідаємо разом.

Артем налив із кавника каву, поклав надкушений круасан на тарілку та довірливо схилився над Владиславою.

— Слухай, Владко, я ось думаю, дарма ти не махнулася на динозавра. Повір, від нього було б набагато більше користі. Все ж таки інтерактивний!

І подався до кабінету.

— На біса мені твій динозавр, — почув за спиною буркотливе. — Краще тоді будиночок для принцес.

Артем хмикнув, зачинив ногою двері і вмостився за ноутбук. Забив у пошуковик «Павло Поганий», і щойно на екрані з'явилася інформація, навіть очі рукою прикрив.

Як він міг забути? Відомий успішний готельєр, який загинув майже двадцять років тому, і чиї готелі привласнив мерзотник Берсенєв. У Павла лишалася маленька донька, Олена. І ця донька втратила спадщину батька через дурість своєї матері.

Так ось звідки ти взялася, фантастична Погана дівчинка!

Артем лаяв себе, що забув про Павла. Його виправдовувало лише те, що коли Поганий загинув, Артем був підлітком. Але зараз згадалися всі батьківські розмови.

Потрібно спробувати більше накопати про Берсенєва. Несправедливо, що цей мерзотник обманом користується чужим майном, а законна власниця працює управителькою в чужому готелі.

Ще й сама виховує трьох дітей. Ще не заважає дізнатися, куди подівся татусь-герой. Ось кому Асадов із задоволенням підправив би аватарку.

І він обов'язково сьогодні піде на обід. Навіть якщо це не сподобається Олені Поганій. Не вона запрошувала його, а її дочки. І бабуся. А хто при здоровому глузді відмовиться від обіду, на який запрошує бабуся?

Артем подивився на годинник і відкрив електронну пошту. Треба попрацювати, доки є час до обіду. Але все одно при цьому не переставав посміхатися.

***

А я ще раділа, що в мене дочки, а не сини!

Обводжу похмурим поглядом трійцю, що похнюпила голови.

Це ж треба до такого додуматись! Поміняти іграшки на Асадова. Уявляю його фізіономію.

Мда, шкода, звичайно, що ніхто не здогадався в цей момент його сфотографувати.