Глава 3

"Для себе я давно вирішила - жити потрібно наповну, спробувати все, робити те, що приносить задоволення і закривати двері там, де тобі не комфортно. Це моє життя, я маю право прожити його так, як хочу: з власними помилками і перемогами, а не вчинками, які навіяв хтось. Жити серцем, навіть якщо воно все в синцях! По іншому я не вміла."

Хлопець нахабно сів поруч і мовчав, а його погляд був спрямований на гладь води.
- Ти що тут робиш?! Стежив за мною?! – я підозріло подивилась на нього, але не зрушила з місця. Чому, чесно кажучи, мені зараз було все одно.
- А ти кумедна. – його сміх розрізав тишу. Він був приємним, злегка хриплуватим з нотками насмішок. Я зависла милуючись чітким контуром губ, у голові знову з'явилась картинка нашого поцілунку. От же ж, прилипало!
- Я тут часто бував, раніше. – тим часом продовжив хлопець. – Мені подобається це місце, тут добре думається.
Тут сперечатись я не могла, на мене це місце мало явно заспокійливий вплив.
- Знаєш, мені подобається шум мегаполісів, можливості, які вони дають... - я уважно слухала незнайомця, хто б міг подумати, що він такий філософ. - особливо можливість бути непомітним у такому натовпі... Але чому мене завжди тягнуло сюди, додому. В Лондоні мені не вистачало такого спокою і тиші.
- В Лондоні? - я здивовано дивлюся на хлопця.
- Так, а що? – нарешті хоч капля його уваги перепадає і мені.
- Нічого. Завжди мріяла там побувати. – зіронізувала я. Цікаво, це справді просто збіг, чи цей тип не просто так тут. Дивний збіг.
- Слухай, наша остання зустріч закінчилась не дуже – хлопець потер щоку, явно згадуючи ляпас і я криво усміхнулась. – Давай спробуємо з початку все? Я – Денис.
Я дивилась на протягнуту руку кілька секунд, але все ж потисла її:
- Аня. І бажано тобі не балакати багато на перегонах про мене.
- А про тебе вже питали. – Денис побачив як я напружилась і поспішив додати – Розслабся, я сказав що не зміг тебе догнати. Не дурак, зрозумів, що ти не хочеш слави.
- Ну справжній джентльмен.
- Скажемо так, в мене свій інтерес щоб зберегти твою таємницю.
Я лише усміхнулась і розчаровано похитала головою, стало противно від його слів.
- Побачення. – швидко додав Ден, помітивши мою реакцію. – Просто вечеря в кафе.
- Так мене ще не шантажували.
- Це не шантаж. Просто прохання. Я знаю де найсмачніше морозиво в місті.
- Якщо ти поведеш мене у Барбарис – це буде надто передбачливо.
Невелике кафе недалеко від головної площі міста справді було відоме своїм морозивом, кажуть виготовляли його за дуже давнім рецептом.
Денис усміхнуся і похитав головою:
- Ти звісно щойно ускладнила мені роботу, але я знаю ще один заклад, де ти точно не була.
Хлопець нахилився до моєї шиї й легенько подув, змушуючи табун мурах підніматись по спині.
- А твоя дівчина не буде ревнувати, Казанова? – я відсунулась вбік запитально дивлячись на Дена.
- Ліза, моя давня подруга, ще з часів школи. То, що даси мені другий шанс?
- Давай так, якщо ми маємо почати спілкування по-іншому, то точно зустрінемось втретє. Якщо ні – прощай.
Я швидко поцілувала хлопця в кутик губ і підвелась. Ден схопив мене за руку, зірвавшись на ноги й притягнувши до себе поцілував уже геть по іншому.
- Я впевнений, ми ще зустрінемось.
І ця впевненість дуже напружувала, але я вирішила не показувати сумнівів і лише усміхнулась та пішла до машини, не прощаючись.

НОВЕ ВІД 26.03

День закінчився ніяко – коли я повернулась додому біля полудня, брата вдома не було. Хоча я звісно була рада цьому – не хотілось зараз ні виясняти стосунки ні взагалі думати про щось. Я завалилась спати, а біля 12 ночі просто втекла тихцем з дому в клуб до друзів. Збудив мене Ян, був пізній ранок і до прильоту батька залишалась година. Брат нічого не сказав, лише зміряв поглядом, в який вклав все, що про мене думає. Про запах нічого загулу, про розмазану косметику по обличчі, подушці й про геть непристойне плаття, що валялось біля ліжка. Нехай! Життя надто коротка херня! Кому як не мені це знати!

По дорозі в аеропорт ми мовчали, мовчали в залі очікування, мені було без різниці, мене така атмосфера анітрохи не напружувала. Навіть було цікаво, що ж далі? Якщо Ян сподівається, що я буду пай-дівчинкою то він дуже помиляється!
Нарешті рейс оголосили, я пильно вдивлялась в обличчя пасажирів, але тата все не було. Аж ось нарешті промайнула білява голова Джессіки, а за нею повільно ішов тато, його сиве волосся було акуратно зачесане, голубі очі уважно роздивлялись все навкруги, але хоча він був зосереджений, на губах все одно грала легка усмішка.
Піджак без жодної складки підкреслював підтягнуту статуру, він ішов моложавим кроком і зовсім не виглядав на свій вік. Жінки, присутні у залі, кидали на нього заворожені погляди, але тато не звертав на це жодної уваги. Моє серце радісно застукало і я зрозуміла що скучала і що рада його бачити. Раптом поруч з татом появився чоловік його віку. Смоляне волосся було ледь торкнуте сивиною, губи лукаво усміхались, а чорна кофта обкреслювала широкі плечі. Чимось видався він мені знайомим. Щось було в його невимушених рухах що я вже бачила, але я ніяк не пригадувала щоб ми раніше зустрічалися. Вся компанія підійшла до нас і тато лагідно взяв мене за руку. Це було так не звично і дивно, що я розгублено завмерла.
- Радий тебе бачити – тато поцілував мене в щоку і щиро усміхнувся.- Бачу, поїздка додому пішла тобі на користь.
Далі він тепло привітався з Яном, а я за той час потисла руку Джесс розуміючи, що не варто влаштовувати сцени. Не зараз.
- Познайомтесь — це мій товариш і компаньйон Бенедикт Россі. Бен – це мої діти Аня і Ян.
Чоловік поцілував мою руку і потис руку Яна.
- Мені дуже приємно з вами познайомитися. Кирило багато про вас розповідав.- його українська була дещо з акцентом, але більше нічого не видавало що він іноземець. Я здивовано подивилась на нього.
- Мені теж дуже приємно. А ваша мова приємно вражає.
- Моя дружина була з цих країв, то ж у мене був час вивчити її рідну мову. На жаль дружина померла багато років тому, але я стараюсь інколи навідуватися сюди.
- Мені дуже шкода.
- Це справа минулих днів. На цьому етапі життя ми з Кирилом дуже схожі, як би це не було сумно.
Я хотіла запитати чи він так само знайшов собі молоду пасію, але прикусила язика і лише усміхнулась.
- Думаю не варто псувати наш приліт сумними спогадами. Давайте краще пройдемо до машини.  – Ян застережливо глянув на мене і поспішив провести гостей до наших авто.
- З превеликим задоволенням, але мене мав зустріти син та схоже він запізнюється.
- Ні, я вже тут. Вибачте ці пробки просто неможливі.
Голос який пролунав за моєю спиною я вже не раз чула. Здригнувшись від розуміння хто виявився сином Бена, зрозуміла і чому татів друг видався мені знайомим — його чадо було занадто на нього схожим. Я повільно повернулась і спробувала видавити усмішку.
- Ти ? – схоже не я одна була здивована такою зустріччю. Чи може хтось дуже хороший актор?
Напевне доля вирішила жорстоко пожартувати. Мушу сказати їй це вдалося !

Запанувала тиша очі усіх присутніх були прикуті до нас з Денисом.
- То ви знайомі ? – Голос Россі звучав вражено. Не знаю що він собі надумав, але складалось враження що він не впевнений радіти цьому факту чи ні.
- Перетинались.- я пиляла поглядом Дена, але хлопець опанував себе і лише криво шкірився.
-Я б сказав ми майже друзі. Це точно доля, правда Аню?
Я голосно фиркнула і уже хотіла висказати все що думаю про його «Майже друзів» і «долю», але піймала погляд Яна і змовчала. Ден запитально дивився на мене і чекав відповіді та я лише знизила плечима.
- Я не вірю в долю, вибач. Думаю ви хочете відпочити з дороги?
І я розвернулась до виходу, іншим нічого не залишалося, як попрямувати за мною.

Біля автомобілів ми попрощались з Бенедиктом і його синочком. Батько домовився зі своїм другом, що завтра ми зустрінемось на нашій дачі та відсвяткуємо їхній приїзд, а сьогодні можна відпочити.
Але тато явно хотів дізнатися більше про наше знайомство. Я раптом подумала, що буде коли він дізнається про перегони й нервово розсміялась. Звісно, криків і сварок я не боялась, але зайвий раз вислуховувати про свою легковажність дратувало.

Як тільки ми сіли в машину, тато одразу повернувся до мене з переднього сидіння :
- Може ти мені щось хочеш сказати ?
- Ніби ні .
- Аня? – тато явно не мав наміру відступати.
- Я не думаю, що моє особисте життя та тема на яку я хочу з тобою говорити!
- Аня! – Ян нервово вдарив по рулі, але я лише закотила очі й відвернулась до вікна.

Брат перевів тему на приїзд тата і подальші плани. У цій розмові участі я не брала і з головою поринула в думки. Мене не покидало відчуття, що наближаються якісь зміни. З задуми мене вивів голос Джесс яка повідомила що ми приїхали. І ось тут я зрозуміла, що вперше за багато років я залишаюсь сам на сам зі своєю «сімейкою», від цього було зовсім не радісно.