Роздiл 27.

Епілог. 

П’ять років потому

Сонце лагідно заливало виноградники золотом, а повітря було насичене ароматом стиглого винограду й свіжоспеченого хліба. На віллі Ровеллі панувало свято. З самого ранку кухарки носили таці з винами й пирогами, музиканти налаштовували лютні, а в саду розвішували гірлянди з білих і рожевих квітів.

Анна, вже доросла й впевнена у собі, стояла перед дзеркалом у світлій весільній сукні, прикрашеній мереживом, яке власноруч сплела Лариса. Її щоки палахкотіли від хвилювання, але в зелених очах світилася впевненість. Біля неї метушилася Марія, поправляючи фату.

— Ти така ж, як я у день свого весілля, — тихо сказала вона, ковтаючи клубок у горлі. — І така ж уперта.

— Упертість — у нас родинна риса, — всміхнулася Анна. — І я рада, що вчуся цьому в тебе.

---

На подвір’ї, серед гостей, виділявся Белліні — високий, статний, із тими ж самими теплими очима, що колись зустріли Марію в зовсім іншому світі. Він розмовляв з молодим чоловіком — нареченим Анни, сином місцевого нотаріуса, — і час від часу кидав погляди на вікно, де з’являлася його дружина.

Коли Анна вийшла з дому, взявши батька під руку, у натовпі зітхнули. Марія й Алексій вели її під арку з виноградної лози, де чекала церковна процесія.

— Пам’ятаєш наше вінчання? — прошепотів він Марії.
— Пам’ятаю кожну мить, — відповіла вона, стиснувши його руку. — І пам’ятаю, як ти тоді пообіцяв, що це назавжди.

— І тримаю слово, — сказав він, і їхні погляди зустрілися, наповнені тим самим почуттям, що й п’ять років тому.

---

Лариса сиділа у першому ряду, обрамлена сонячним світлом, і тихо посміхалася. Поруч із нею — широкоплечий чоловік у святковому камзолі, місцевий фермер Антоніо, який уже кілька років не приховував свого інтересу до неї. Вона щось жартувала йому на вухо, і той червонів, як хлопчисько.

Марія, помітивши це, ледь усміхнулася. Може, незабаром іще буде весілля…

---

Після церемонії гості перемістилися в сад. На столах блищали срібні келихи, поруч лежали кошики з виноградом, сиром, хлібом і свіжими оливками. Діти бігали між рядами троянд, музика лилася з глибин тераси.

Марія й Алексій стояли в тіні старої оливи, звідки відкривався вид на всю віллу.

— Ми непогано облаштували це місце, — сказала вона, дивлячись, як Анна сміється в обіймах свого чоловіка.
— Ми облаштували життя, — поправив її Алексій. — І, знаєш, мені подобається, що навіть у цьому світі ми з тобою час від часу беремося за справи, які інші бояться розслідувати.

Вона всміхнулася, згадавши кілька гучних справ, які вони розкрили разом за останні роки.
— Детектив і криміналіст — непогана команда.

— Ідеальна, — відповів він, обіймаючи її за талію. — Особливо якщо вони чоловік і дружина.

Вечір повільно опускався на виноградники, а сміх і музика розчинялися в теплому повітрі. І було відчуття, що тут, серед садів і світла, починається нова історія — така ж яскрава, як і та, яку вони вже прожили разом.

Кінець.