Роздiл 18.

Розділ 18.

Дім, що тримає тил

Осінній ранок у віллі почався з запаху свіжоспеченого хліба й кориці. Лариса стояла біля печі, вправно витягаючи з неї золотаві бухани, а поруч Анна розкладала на стіл корзинки з мереживами.

— Якщо ми встигнемо сьогодні закінчити ще дві партії, то завтра можна буде відправити товар до Флоренції, — сказала Лариса, акуратно загортаючи буханець у чисту тканину. — А там, гляди, і новий контракт з’явиться.

Анна кивнула, але її думки були деінде. На столі поруч лежала відкрита книга з історії Ліворно, сторінки якої рясніли нотатками.
— Бабусю, — сказала вона, піднявши голову, — у XVIII столітті Ліворно був вільним портом. Туди з’їжджалися люди з усього світу. І злочинці теж.

— Не дарма Марія з Белліні туди поїхали, — відгукнулася Лариса. — Але ми мусимо подбати про те, щоб вони мали куди повернутися.

---

У майстерні було тепло й пахло милом. Лариса готувала суміш із лавандової олії та розмарину, а Анна різала готові бруски. Їхні руки працювали швидко, але рухи були відточені, як у людей, що роблять це не вперше.

— Знаєш, — сказала Лариса, не піднімаючи очей, — у цьому домі ми не просто чекаємо. Ми будуємо. І кожна монета, яку заробимо, — це наш захист.

Анна усміхнулася.
— І спосіб показати, що ми можемо більше, ніж здається.

---

По обіді у ворота вілли постукали. На подвір’ї стояв хлопчина з кошиком фруктів і конвертом.
— Від пана Річчі з міської лавки, — сказав він, вклонившись.

Лариса розгорнула листа. Усередині було коротке повідомлення: “Ваші вироби зацікавили купця з Генуї. Він приїде за тиждень. Будьте готові.”

— Ось бачиш, Аню, — сказала вона, піднімаючи очі, — Марія шукає правду, а ми шукаємо можливості. І кожен на своєму фронті.

---

Ввечері, коли сад укрив туман, Анна сиділа на ґанку з горнятком чаю й дивилася на дорогу, що вела до міста. Її думки були про матір: як там, чи встигли знайти потрібні докази, чи безпечно їм у Ліворно.

— Вони впораються, — тихо сказала Лариса, що вийшла до неї з теплою шаллю. — Ми всі вміємо впоратися. Просто кожен по-своєму.

Анна кивнула, відчуваючи, як тепло бабусиної присутності знімає тривогу.