Роздiл 15.

Розділ 15.

Нічні гості

Сад потонув у тіні, лише тонкий серп місяця ковзав по кронах дерев, вирізаючи срібні обриси гілок. Марія стояла біля задніх дверей, тримаючи ліхтар, поки Белліні зникав у темряві між кущами розмарину.

Десь у глибині чути було тихе потріскування — не від вітру. Вона зробила знак Ларисі, яка сиділа в майстерні з Анною й Лівією, щоб ті залишалися всередині.

Піщана доріжка біля воріт ледь виблискувала в місячному світлі. І раптом на ній з’явилися тіні — двоє чоловіків, що рухалися тихо, але впевнено, немов знали кожен крок. Один тримав у руках вузьку сумку, другий — довгу тонку палицю, яка могла бути й зброєю.

---

Перший нахилився до замка, і в цей момент з горища задзвонив дзвін — шнур, натягнутий Марією, спрацював. Чоловіки здригнулися, але замість тікати, пришвидшили рухи.

— Вони вперті, — прошепотала вона собі під ніс.

З темряви зліва з’явився Белліні. Він діяв швидко: підніс ліхтар, засліпивши ближчого, і одночасно вибив палицю з рук другого. Той упав на коліна, але інший кинувся вбік, намагаючись обійти через кущі.

Марія кинулася йому напереріз. У темряві відчувала кожен крок — земля під ногами була м’якою, пахла травою та вогкістю. Вона перехопила його за руку, але той вирвався, залишивши в її пальцях шматок тканини з рукава.

---

— Всередину! — крикнув Белліні, коли один із нападників вирвався до воріт.

Лариса вже тримала в руках глиняний глечик із маслом. Коли нападник намагався влізти через задні двері, вона виплеснула масло просто під його ноги, і той, ковзнувшись, впав. Анна різко зачинила двері, а Лариса засунула засув.

Другий нападник, побачивши, що план провалився, кинувся до воріт. Белліні наздогнав його і повалив на землю. У боротьбі він встиг зірвати з чоловіка каптур — під ним було обличчя молодого, але жорсткого на вигляд селянина.

— Хто тебе прислав? — холодно запитав Белліні.

— Ви самі знаєте, — хрипло відповів той, — у “Синій кімнаті” завжди забирають те, що вважають своїм.

---

За кілька хвилин нападників вивели за ворота й відпустили, але з попередженням: наступного разу вони сюди не потраплять живими.

У бібліотеці, куди зібралися всі, тиша була напружена. Лівія сиділа в кріслі, стискаючи шаль, її обличчя побіліло.

Марія поклала шматок тканини на стіл.
— Це наш новий доказ. І він виведе нас до тих, хто віддав наказ.

Белліні подивився на неї з тим самим спокійним, але рішучим виразом:
— І цього разу ми підемо до кінця.