Роздiл 13.

Розділ 13.

Дім і тіні

Вілла Ровеллі цього ранку виглядала тихою, але ця тиша була обманливою. У внутрішньому дворику сонце вже торкалося жовтих лимонів на дереві, а на кам’яній лавці сиділа Лівія, загорнута у вовняну шаль. Її руки лежали на колінах, пальці машинально торкалися тканини, наче вона намагалася згадати забуте ремесло.

Марія принесла їй чашку гарячого відвару з м’яти і меду.
— Треба пити, — сказала вона м’яко. — Твоє тіло слабке, але ми його зміцнимо.

Лівія кивнула, але в її погляді була обережність. Вона все ще ніби не до кінця розуміла, чи це місце — притулок, чи тимчасова зупинка.

---

У кухні Лариса з Анною розкладали на столі кошик продуктів, що залишилися після поїздки: хліб, борошно, кілька глечиків оливкової олії, мішечок сушених трав. Лариса швидко підраховувала витрати:
— На ярмарку ми втратили трохи товару через метушню, але й продали більше, ніж очікували. Від мила й мережива маємо приблизно двадцять чотири сольдо чистого прибутку.

Анна усміхнулася:
— Це вже на половину мішка зерна.

— А ще, — Лариса відкрила маленьку шкатулку, — мені заплатили за замовлення на весільне мереживо. Маємо шість флоринів авансу. Це допоможе, коли підемо на міський ринок.

Марія, що щойно зайшла, слухала і подумки будувала план:
— Нам треба відновити виноградник. Навесні зможемо зробити невелику партію вина й оцту. Це буде дорогий товар, особливо у Флоренції.

---

День минув у турботах. Анна вийшла з Лівією до саду, щоб показати, де росте розмарин і лаванда. Сухі стебла вони зрізали для майбутнього мила. Лівія працювала мовчки, але рухи її ставали впевненішими.

Лариса в цей час у майстерні перебирала нитки та човники для плетіння. Вікно було відчинене, і в повітрі пахло воском і свіжим деревом.
— Якщо ми наймемо ще одну дівчину з села, — сказала вона Марії, яка зайшла подивитися, — зможемо подвоїти виробництво мережива.

— А грошей вистачить на оплату праці? — уточнила Марія.
— Якщо продамо партію мила, що зробимо цього тижня, то так.

---

Під вечір у ворота постукали. Белліні з’явився, як завжди, спокійний і трохи стриманий.
— Приніс новини, — сказав він, заходячи до бібліотеки. — “Синя кімната” вже шукає вас. Ходять чутки, що вони знають, де ви живете.

Марія стиснула губи.
— Тоді треба діяти швидше, ніж вони. Ми зміцнимо віллу і підготуємося.

Вона глянула на Лівію, що сиділа біля вікна, і в її погляді промайнула рішучість. Ця дівчина була ключем не лише до розкриття справи, а й до того, щоб поставити крапку в небезпеці, яка нависла над усіма.

---

Вечеря цього вечора була скромною, але теплою: густий суп з квасолі, запечений хліб, кілька скибок сиру. У світлі свічок обличчя стали м’якшими, а напруга відступила хоча б на годину.

Марія сиділа поруч із Белліні, і коли він нахилився, щоб щось тихо сказати, вона відчула запах його парфуму — суміш деревини та легких цитрусових нот. Його слова були простими:
— Ми впораємося. Разом.

Вона не відповіла, лише кивнула. Але десь у глибині серця вже знала: це не просто союз заради справи.