Роздiл 12.

Розділ 12.

Пастка на ярмарку

День ярмарку почався ще до сходу сонця. Площа у Флоренції наповнювалася людьми: торговці розкладали прилавки з тканинами, кошиками фруктів і коштовними прикрасами; у повітрі змішувалися запахи свіжого хліба, смаженої риби та спецій. Гомін натовпу наростав, як хвиля перед штормом.

Лариса зайняла місце в центрі ринку. На столі перед нею лежали мережива — тонкі, мов павутина, та мило з ароматом лаванди й розмарину. Перші покупці вже зупинялися, торкалися тканини, нахилялися понюхати мило.

— Тримай людей біля себе, — прошепотіла вона Анні. — Чим більший натовп, тим легше їм буде.

---

Марія та Белліні рухалися вулицями швидко, але непомітно. Вони знали, що у “Синій кімнаті” в цей час залишиться менше охорони — більшість піде на ярмарок.

Вузькі двері за складом бочок відчинилися з легким скрипом. Усередині пахло свічковим воском і вином. Коридор був темний, але Марія пам’ятала, куди повертати. Вона йшла попереду, серце билося швидко, але рівно.

Вони увійшли до заднього приміщення. Лівія сиділа біля вікна, тримаючи в руках вишивку. Її очі були все такими ж відчуженими, але в них з’явилася тінь упізнання.

— Лівіє, ми забираємо тебе, — тихо сказала Марія, присівши поруч.

Вона не відповіла, але не пручалася, коли Марія взяла її за руку.

---

Все йшло за планом, доки у дверях не з’явилася фігура в чорному камзолі — той самий чоловік, що зустрічав їх минулого разу. Його погляд був холодним, а в руці — вузький кинджал.

— Я ж казав, що наші гості не виходять без дозволу, — його голос був рівним, але від нього пробігли мурахи.

Белліні зробив крок уперед.
— І я казав, що цього разу буде інакше.

Він відволік чоловіка, даючи Марії секунди, щоб вивести Лівію в коридор. Вони бігли, ледь не збиваючи з ніг тих, хто траплявся на шляху.

---

На ринку все відбувалося, як і планувалося: біля столу Лариси зібрався натовп, усі сперечалися, торгувалися, сміялися. Анна помітила Марію з Лівією і кивнула бабусі.

— Час! — Лариса перекинула стіл, розсипавши мило й мереживо на кам’яну бруківку. Люди кинулися підбирати, утворивши ще більшу штовханину.

У цій метушні Марія, Белліні та Лівія зникли у вузькому провулку, що вів до околиці. Серце Марії билося в горлі, але вона відчувала, як напруга змінюється на полегшення.

---

Вже біля екіпажу, коли вони були за крок від втечі, Лівія тихо сказала:
— Це ще не кінець. Вони прийдуть за мною. І за вами теж.

Марія глянула на Белліні, і він ледь помітно кивнув. Вона знала: тепер ця гра стала ще небезпечнішою.