Роздiл 6.

Розділ 6.

Тіні саду

Вечір опустився на віллу Ровеллі тихо, але в тиші було щось насторожене. Ліхтарі ще не запалили, і в повітрі витав запах стиглого винограду та свіжоскошеної трави.

Марія чекала, коли синьйора Марчетті піде спати. Лариса сиділа за мереживом, а Анна нишком принесла старий масляний ліхтар.
— Готові? — шепнула Марія.
— Як ніколи, — відповіла Анна.

Вони вийшли через головні двері, обійшли віллу і зупинилися біля задніх дверей саду. Замок справді був зламаний. Марія обережно штовхнула дерев’яну стулку — та відчинилася без опору.

За дверима починалася вузька стежка, яка вела вглиб саду. Дерева тут росли густіше, і світло ліхтаря вирізало з темряви лише клапті трави та стовбурів.

---

— Сюди, — Анна нахилилася, помітивши на землі ще один шматок тканини. Цього разу він був більший і мав характерний малюнок — квітковий орнамент, який Марія вже бачила на базарі в одного торговця.

— Ми знайдемо його, — тихо сказала Марія, і навіть не зрозуміла, чи вона говорить про Франко, чи про правду.

Раптом із темряви вийшов чоловік із ліхтарем. Він був високий, широкоплечий, у простому темному плащі. Світло впало на його обличчя, і Марія впізнала синьйора Белліні.

— Ви що тут робите, сеньйоро? — його голос був глибоким, але без грубості.
— Досліджую власний сад, — спокійно відповіла Марія. — Ви, здається, теж не спите.

Він на мить затримав на ній погляд. Не нахабно, не надто довго, але достатньо, щоб вона відчула, як у ній щось змінюється. Це було не про романтику — скоріше про усвідомлення, що поруч стоїть чоловік, який не боїться її прямого погляду.

— Скажімо так, я хотів переконатися, що ви… в безпеці, — тихо сказав Белліні. — Уночі сад може бути небезпечним місцем.

Марія кивнула, але всередині відчула легке тепло.

---

Вони повернулися до вілли вже втрьох. Лариса чекала на них у кухні з тією самою скринькою.
— Знайшла ключ, — сказала вона просто, і, не чекаючи реакції, відчинила.

Всередині лежали листи, перев’язані червоною стрічкою, і невелика срібна підвіска у формі сонця. На звороті підвіски було вигравірувано: “L. — F.”

— Лівія та Франко, — тихо сказала Анна.

Марія знову зустрілася поглядом із Белліні. І цього разу в його очах було більше, ніж просто зацікавленість у розслідуванні.