Роздiл 4.

Розділ 4.

Дорога в село

Марія прокинулася ще до світанку. Її внутрішній “робочий годинник” не давав довго спати, особливо тепер, коли в голові крутилися новини від синьйора Белліні. Вона вдяглася в одну з тих суконь, що знайшли в шафі, — темно-синю, просту, але добротну, з м’якої вовни. Сукня сиділа на ній так, наче була пошита під замовлення, і Марія знову відчула цю дивну “молодість” тіла: рухи були легкими, плечі — вільними, спина не втомлювалася.

На кухні вже поралась синьйора Марчетті. На столі парувала глиняна чашка з кавою — міцною, гіркою, як італійці люблять, і ще теплий хліб з оливковою олією.
— Сеньйоро, — сказала ключниця, — сьогодні в селі базар. Якщо хочете щось купити, краще вирушати зранку.

Це було вчасно. Марія вирішила, що саме сьогодні варто “засвітитися” у селі й ненароком дізнатися, що говорять про родину Ровеллі та зниклу покоївку.

---

Вони вирушили утрьох. Лариса, в темно-коричневій сукні та з плетеною корзиною, виглядала цілком у ролі господині маєтку. Анна — у світлій сукні та з хусткою на плечах — йшла поруч, роздивляючись усе довкола так, ніби бачила живу ілюстрацію до свого підручника.

Дорога вела вниз, повз виноградники, де кілька селян уже працювали, підв’язуючи лозу. Запах вогкості змішувався з ароматом землі та ще не зібраних цитрусів.

— Це ж ідеально для виноробства, — прошепотіла Лариса, глянувши на ряди винограду. — Якби знати, що в нас із цим буде, я б уже планувала перший врожай.

— Мамо, дивись, — Анна показала на старовинний кам’яний міст через вузький струмок. — Йому точно більше ста років. А, може, й двісті. Це ж справжня тосканська кладка, бачиш? Без цементу, тільки камінь і вапняний розчин.

Марія усміхнулася — донька вміла бачити історію у дрібницях. І це могло стати їхньою перевагою.

---

Село зустріло їх шумом, запахами та кольорами. На площі розташувалися ряди прилавків: тут були мішки з борошном і горіхами, керамічний посуд, тканини, овочі, фрукти, спеції. Десь смажили каштани, десь торгували свіжим сиром.

Вони зупинилися біля прилавка зі свічками — простими восковими та кольоровими, з ароматом лаванди й розмарину. Лариса уважно роздивлялася вироби, торкаючись кожної свічки так, ніби вже думала, як зробити кращу.

Марія тим часом помітила двох жінок, що стояли осторонь і перешіптувалися, дивлячись у їхній бік. Коли вона підійшла ближче, уривки фраз стали чіткішими:
— …повернулися…
— …ні, не може бути, після того…
— …кажуть, тієї дівчини так і не знайшли…

Марія зробила вигляд, що розглядає яблука, але вуха ловили кожне слово.

---

Після базару вони зайшли до маленької корчми, щоб перепочити. Тут пахло вином, хлібом і чимось м’ясним, що тушкувалося в глиняному горщику. Господар, чоловік із гучним голосом і широкою посмішкою, одразу впізнав їх:
— Сеньйори Ровеллі! Давненько вас не бачили в наших краях. Як вілла?

— Потроху наводимо лад, — відповіла Марія, спокійно й без зайвих деталей. — Чула, у вас тут були… непрості часи.

Господар знизив голос:
— Та це ж через ту історію з Лівією. Дівчина була гарна, роботяща. А потім — як у воду впала. Хтось казав, що бачила її ввечері біля вашої вілли. Але я не вірю, сеньйоро. Ваш чоловік… він був не з тих.

Марія відчула, як всередині наростає професійний азарт. Кожне слово, кожен жест господаря — це було паливо для її внутрішнього “розслідувального двигуна”.

---

Дорогою назад вони йшли мовчки. У голові Марії вже вимальовувався план: з’ясувати, хто останнім бачив Лівію, які були її зв’язки, і чому підозри впали саме на їхню родину.

Анна, порушивши тишу, сказала:
— Мамо, а якщо ми розкриємо цю справу, то й зможемо довести, що наш “попередник” був невинний. Це ж як у детективах!

— Тільки це не книжка, Ані, — тихо відповіла Марія. — Тут можуть бути люди, які не захочуть, щоб ми дізналися правду.

Лариса ж, як завжди, була прагматичною:
— Що б ви там не планували, спершу нам потрібен стабільний дім і доходи. Без цього ми довго не протримаємося.

Марія знала — обидві мають рацію. Але всередині вона вже відчувала, що справа Лівії стане ключем не лише до їхньої репутації, а й, можливо, до розуміння, чому вони взагалі тут.