Роздiл 2.

Розділ 2.

Ранок у віллі Ровеллі

Марія прокинулася вдруге за цей дивний ранок — уже не від стуку чи кроків Анни, а від запаху, який, здавалося, плив із кухні та поволі заповнював усю віллу. Він був густим, насиченим і водночас таким простим: свіжоспечений хліб, тепле молоко, відтінок чогось солодкого — можливо, меду чи інжиру. Вона лежала, не рухаючись, відчуваючи важкість ковдри, яку явно ткали вручну, і слухала: десь унизу глухо стукали двері, хтось сміявся, десь грюкнув мідний ковш об камінь.

Її пальці мимохідь торкнулися обличчя — шкіра була гладшою, ніж вона пам’ятала. Відчуття було таким реальним, що захотілося встати і подивитися у дзеркало. І вона встала.

Високі, важкі дерев’яні двері скрипнули, випускаючи її в прохолодний коридор. Під ногами — плитка, не глянцева, а тепла на колір, охриста, з темними вкрапленнями. Стіни прикрашені невеликими картинами в товстих, потемнілих від часу рамах. І тут Марія побачила Ларису.

Свекруха йшла їй назустріч, легко, впевнено, у темно-зеленій сукні з мереживним коміром. Її обличчя було молодшим років на п’ятнадцять — волосся темніше, щоки свіжіші, зморшки майже зникли. Лариса ж усміхнулася так, ніби це було абсолютно нормально.

— Бачу, ти вже помітила, — тихо сказала вона, підходячи. — Так, ми всі інші. І, схоже, це наше теперішнє.
— Де Анна? — Марія оглянулася, відчуваючи, як серце пришвидшує хід.
— У своїй кімнаті, якщо можна так сказати. Ходімо, сама побачиш.

Кімната Анни була світлою, з великим вікном, з якого відкривався вид на сад. Вона сиділа на ліжку, загорнувшись у ковдру, і дивилася на свої руки, наче вони були щойно зліплені з воску.
— Мамо, я… у мене інше волосся. І… обличчя. Це ж… як у сімнадцять! — її голос тремтів, але в очах світилася іскра захоплення.

---

Після перших емоцій вони вирішили обійти віллу. Марія, звикла помічати деталі, вивчала кожен куточок, наче проводила огляд місця події.

Вестибюль був просторим, із кам’яними колонами по обидва боки. На підлозі — великий килим із візерунками, витканими в глибоких синіх і бордових тонах. Сходи вели на другий поверх, їхні дерев’яні перила були вкриті тонким шаром воску.

Кухня — справжнє серце вілли. Стіни, обшиті дерев’яними панелями, відкриті полиці з керамікою, мідні каструлі, які виблискували у світлі ранкового сонця. У печі догорали дрова, а на столі вже стояла корзина з хлібом і миска з фруктами: виноград, інжир, яблука з червоними боками.

— Це точно Італія, — прошепотіла Анна, торкаючись інжиру. — Подивись, який! Такі тільки в Тоскані ростуть.

— А ти добре знаєш Тоскану? — Марія підняла брову.
— Я ж готувалася до реферату… Флоренція, сімнадцяте століття, раннє вісімнадцяте. Тут уже відновилися після епідемій чуми, але політична влада у Великому герцогстві Тосканському слабшала. Флоренція лишалася культурним центром — архітектура, мистецтво, ремесла… і торгівля шовком, вином, оливковою олією.

Марія слухала доньку і ловила себе на думці, що її знання можуть стати ключем до виживання тут.

---

У сад вони вийшли через арку внутрішнього двору. Сонце вже піднялося, золотячи листя на цитрусових деревах. Запах лаванди змішувався з ароматом винограду, який ще залишався на лозах. Уздовж стін тяглися кущі розмарину, а біля невеликого фонтану стояла кам’яна лавка, потерта від часу.

— Тут можна зробити чудову майстерню, — Лариса зупинилася, прикидаючи, де розмістити ткацький станок. — Мереживо, мило, свічки… Усе це в Італії цінується.

Анна, тим часом, зазирала у кожен кут, ніби шукала сліди історії.
— Тут, мабуть, була сім’я. Не дуже багата, але й не бідна. Дивіться, навіть колодязь у дворі прикрашений гербом.

Марія провела пальцями по каменю — герб із стилізованим сонцем і двома літерами “R”.

— Ровеллі, — тихо сказала вона, наче згадала щось важливе. — Тепер ми — жінки з вілли Ровеллі.

---

Повернувшись у дім, вони нарешті зустрілися з місцевими. У кухні поралася літня жінка з добрим, але пильним поглядом — ключниця, як вони швидко зрозуміли. Її звали синьйора Марчетті.

— Сеньйори, — вона вклонилася, — сніданок готовий. Хліб, сир пекоріно, інжир, свіже молоко.

Вони сіли за великий дерев’яний стіл. Смак хліба з сиром був таким насиченим, що Анна заплющила очі від задоволення. Марія ж подумки аналізувала все — від того, як поданий стіл, до того, як виглядає посуд. Кожна деталь могла підказати, ким вони тепер є для цього світу.

— Нам треба зрозуміти, яке у нас тут становище, — тихо сказала вона, коли ключниця вийшла.
— І що ми будемо робити далі, — додала Лариса, відламуваючи шматок хліба. — Бо життя, дівчата, саме себе не влаштує.

У цю мить Марія відчула, як у грудях знову з’явилося те знайоме відчуття — передчуття розслідування. І, можливо, перша справа у новому світі чекала на неї вже дуже близько.