Книга I

— Пора прокидатись, маленький! — поруч чутно знайомий ніжний голос.

Ледь відкривши очі, динозаврик побачив матусю і широко їй посміхнувся. Так рано підійматися з ліжечка йому аж ніяк не хотілось. Та варто найріднішій турботливо погладити його по обличчю, — заряд гарного настрою повертався і сон відступав.

Малюку Лаккі виповнилось лише чотири рочки. Варто зазначити, що для свого віку, динозаврик досить самостійний та відповідальний. Щоранку, без зайвих нагадувань, він стрімголов поспішав до ванної кімнати приводити себе до ладу. Дістати з полички необхідні речі часто не вдавалося з першого разу. Все це тому, що Лаккі ледь діставав до рукомийника. Маленькі лапки зазвичай виручала підставка, турботливо залишена мамою обабіч ванни.

— Що тут у нас на поличці? — навпомацки ревізував її вміст Лаккі. — Матусині пляшечки з шампунями та кремами, таткові леза для гоління… А де ж поділися мої скарби? — дивувався динозаврик.

— Он ви де заховались, — в куточку вдалося намацати невеличку зубну щітку та пасту, з ілюстрацією єдиноріжка, — зараз я вас дістану…

Лаккі раптом витягнувся, що сили, для малесеньких лапок дістати бажане, виявилося неабияким квестом. Труднощі динозаврика ніколи не лякали. Крок вперед, захват, і, ось, малий вже ретельно чистив зубки, посміхаючись своєму дзеркальному відображенню.

— Зараз швидесенько вмиюсь і снідати, — вголос планував Лаккі. — Врешті— решт я — динозаврик, а не якесь там поросятко—нечупара…

Кілька хвилин і задоволений собою малюк вже тримав лапками білосніжний рушничок — подарунок улюбленої бабусі. Поспіхом витер обличчя і гайнув назустріч пригодам.

— Ммм, як смачно пахне, — заувжив Лаккі ледь перетнувши поріг кухні. Аромат смачненького приємно лоскотав носик, вперто нагадуючи, що пора підкріпитись. Мама в улюбленому червоному фартусі у синій горошок вже чекала сина на сніданок.

— Здається мені, Лаккі, твої улюблені млинці вже зачекалися…, — посміхаючись сказала мама, турботливо ставлячи перед ним тарілку.

Животик забурчав, малюк, немов зачарований йшов на запах їжі. Ледь зібрався він сісти на стілець, як мама миттєво заборонним жестом звела нанівець ці зусилля. Динозаврик враз згадав її настанову: «Завжди мий лапки перед їжею!»

— Але ж я помив, коли прокинувся, — поспішив продемонструвати чисті долоньки Лаккі, — я не обманюю!

— Слухняні динозаврики завжди миють лапки перед прийомом їжі, — зауважила мама спокійним тоном, з яким би Лаккі нізащо у житті не став сперечатись.

— А я і є найслухняніший, ось, поглянь, лишень — но, —  малюк насупився, але мамине прохання виконав. Ароматні млинці робили дива. Лаккі демонстрував зразкове виховання.

— Ти мій маленький розумничок! Ось тепер — смачного!

            — Лаккі, синку, ти підготував усе необхідне для сьогоднішнього походу?

Присівши поруч, мама ніжно споглядала, як малюк з апетитом смакує улюбленими млинцями.

—Так, звісно, я нічого не забув, — з повним ротиком намагався відповідати динозаврик.

— Е ні, так робити не варто! Спочатку слід ретельно прожувати їжу, а вже потім відповідати, — зупинила його мама.

Зрозумівши свою помилку, Лаккі слухняно проковтнув залишки сніданку і лише потім відповів.

— Так матусю, все точно за татковим списком. Коли йому довіряли робити самостійно звичайні побутові речі: зібрати рюкзак, взутися чи, бодай, помити за собою посуд — малюк одразу відчував себе на кілька років дорослішим.

Посмішка на обличчі Лаккі раптом стала яскравішою, ніж літнє сонечко. Сьогодні мав бути саме той день, до якого малюк готувався вже кілька місяців і на який чекав більше, аніж на власний день народження. Сьогодні він вперше побачить великий водоспад.

Зазвичай Лаккі збирався до дитячого садочку неквапливо. Але цього разу малюка, немов підмінили. Він так боявся спізнитися, що навіть похапцем, без маминої допомоги, одягнувся. От лишень із взуттям сталася якась плутанина. Спочатку динозаврик не на ту лапку вдягнув  черевичок, потім інший, і лише з третьої спроби впорався з цією морокою. Коли справа, здавалося, зроблена, на заваді стали шнурівки.  Малому поки складно з ними боротись.

— Матусю, допоможи, будь ласка, — хлюпав носом динозаврик, — лишенько з ними, зовсім заплутались….

Звісно, з маминою допомогою приборкати неслухяні шнурівки швидко вдалось. Кілька хвилин і Лаккі майже готовий до виходу.

Причина того, що малюк не особливо любив відвідувати дитячий садочок доволі банальна. Динозаврик зовсім не схожий на інших діток. Його голова занадто маленька,  відсутні гострі зуби, а лапи досить повільними. Натомість, усе чим він міг похвалитися — це довга шия і неслухняний хвіст, що незграбно волочився по землі… Решта динозавриків уникали його товариства, позаочі називаючи дивним.

Мама не раз радила Лаккі не перейматися так з цього приводу:

— Синку, не хвилюйся даремно. Справжні друзі обо'вязково з'являться у твоєму житті. І, повір моєму досвіду, нікуди від тебе не подінуться!

Минав час, динозаврик дорослішав, а друзі так і не з'являлись. Ба, навіть гірше, знаходились все нові приводи для кепкування над малечею. Все це тому, що Лаккі ріс дуже розумною і слухняною дитиною. У свої чотири рочки він не лише знав напам'ять всі букви, а й міг без допомоги дорослих самостійно читати собі казки. Це заняття його улюблене.  Вихователька ставила динозаврика за приклад, а інші діти — глузували і називали «ботаніком».