Розділ 15. Після Гелловіну

Ранковий туман огортав Труханів острів, мов ковдра. Повітря пахло димом, вогкістю і чимось старим, забутим. На траві лежали розбиті ліхтарики, кілька гарбузів — тепер звичайних, порожніх, без іскри магії.

Аліса повільно розплющила очі. Голова боліла, а серце билося надто швидко. Сонце торкалося її обличчя, холодне, але справжнє. Вона вдихнула на повні груди — повітря Києва, звичайного світу.

— Ліра?.. — прошепотіла вона, озираючись. — Весто?..

Навколо — тиша. Лише шелест листя і шум Дніпра. Її пальці стиснули вологу траву.
Там, де вчора стояв портал, тепер чорніло коло попелу. У самому центрі — згаслий гарбуз. Його очі більше не світилися, але крізь тріщину пробивалося щось — крихітне, тепле світло.

Аліса нахилилася й обережно торкнулася того сяйва.
Мить — і світ навколо ніби завмер.

У вогнику відбився силует — знайомий, усміхнений. Очі, що світилися помаранчевим.
Джек.

— Це… не може бути… — прошепотіла вона.

Полум’я затремтіло, і тихий голос долинув, мов шепіт вітру серед осіннього листя:

“Кожен Гелловін — це новий шанс знайти шлях додому…”

Аліса стиснула долоню, ховаючи вогник у ній, ніби боялася, що він згасне.
— Я не знаю, де ви тепер… — сказала вона вголос. — Але я не здамся. Я знайду вас. І Весту, і Ліру, і навіть тебе, Джеку.

Вогник ніби відповів теплом — легким, лагідним, як дотик руки. Потім він розчинився, залишивши лише крихітний відбиток світла на її шкірі.

Аліса піднялася, обвела поглядом острів. Люди вже поверталися: хтось запускав дрон, хтось фотографував туман над Дніпром. Звичайний день. Звичайний світ. Але всередині неї ще жевріла магія.

На небі, над деревами, повільно летів птах із білими крилами. Вона посміхнулася — знак. Може, від Ліри. Може, просто від світу.

Вітер підняв сухий листок, і він впав біля її ніг. На ньому було випалене старе гелловінське слово — “Світанок”.

Аліса підняла його, притиснула до серця і пішла до мосту.
Сонце піднімалося все вище. Ніч закінчилася, але всередині вона знала:
це лише один цикл.
Бо Гелловін — не кінець. Це обіцянка.

“Кожен Гелловін — це новий шанс знайти шлях додому…”

І десь далеко, між світами, у полум’ї світанку блиснули три постаті.
Ліра, Веста і Джек.
Ті, хто подарували світу світло — і залишили частинку себе у кожній новій зорі.