Розділ 42

Аріадна підняла червоне полотнище. Керр побачив це й на мить розслабився, вирішивши, що вона прийняла його пропозицію. Неандертальці довкола площі чекали. Біла межа вже дісталася далеких околиць нового світу: зникла верхня частина велетенського лісу, згасло нічне небо, залізниця обірвалася разом з останніми вагонами. Люди бігли до центру, туди, де ще зберігався камінь, і що більше їх ставало, то сильніше розколота пластина тягнула до себе решту земель. Аріадна тримала полотнище високо, даючи старшим змогу побачити його, потім склала навпіл і різко повела вбік від площі. З кам’яного пасма озвалися два роги. Старші повторили знак, і сотні неандертальців повернулися спиною до центру.

Керр ступив до неї.

— Ви втрачаєте єдине місце, яке можна втримати.

— Місце без людей уже належало мені, — відповіла Аріадна. — Я знаю, чого воно варте.

Вона подала наступну команду. Передні групи опустилися навколішки, підхопили поранених і дітей, задні розібрали загородження, що перекривали виходи з площі. Кожну дію їм доводилося вказувати окремо. Одні неандертальці й далі тримали кам’яні блоки, хоча вода вже пішла; інші стояли біля непотрібних канатів, бо наказу не скасували. Аріадна переходила від одного знаку до іншого, старші стежили лише за нею, роги повторювали короткі послідовності. Кадір та Іва допомагали розподіляти людей між групами: показували, кого нести, куди рухатися, де зупинятися. Коли обставини змінювалися, неандертальці не шукали іншого шляху й не вирішували самі, кому допомога потрібніша. Вони чекали нового сигналу. Але тепер усі накази Аріадни вели геть від безпечної площі.

Керр більше не намагався її зупинити. Він повернувся до пластини й схилився над половинами, що розходилися. Темрява між ними вже була ширша за долоню. Звідти тягло не холодом і не вітром, а відсутністю всього, що можна відчути. Краї чорного каменя зникали без звуку. Бран приніс дві міцні жердини від свого останнього воза, Ратен — уламок залізних ґрат. Вони підсунули їх під пластину, перевіряючи, чи можна підняти обидві частини одночасно. Керр наказав не чіпати її, доки площа не спорожніє. Якщо перевернути пластину раніше, люди опиняться між дорогами, що розходяться; якщо пізніше — біла межа дістанеться центру.

Ми вчотирьох стояли біля чорного каменя. Нас продовжувало тягнути до щілини, хоча решту вже відпускало. Женька спробував відійти на кілька кроків, і кам’яна гавань удалині відразу зблідла. Він повернувся — мол знову став щільним. Француз перевірив з іншого боку: коли відстань між нами збільшилася, затремтіли світлі арки. Ми могли рухатися, але лише разом.

— Отже, підемо по колу, — вирішив Женька. — Відходитимемо від центру й триматимемося поруч.

— І водночас виводитимемо людей з усіх чотирьох доріг? — запитав Муха.

— Не чотирьох. Тепер їх набагато більше.

— Тоді взагалі дрібниця.

Ми взялися за чорну мотузку, що залишилася від людей Керра, й пішли вздовж краю площі. Не розходилися, не кидалися кожен до своєї дороги й не намагалися наказувати тим, хто знав власних людей краще за нас. Наше завдання виявилося простішим і важчим: залишатися видимими. Доки четверо йшли поруч, шляхи, що виникли слідом за нами, не зникали. Ними люди Брана виводили мешканців палаючого міста, фортечні переносили поранених до кам’яної гавані, моряки тягнули човни вздовж затоплених вулиць, а оператори Лемана збирали тих, хто блукав у самотніх постах. За нашими спинами площа потроху порожніла. Попереду біла межа пожирала далекі землі.

Вона рухалася швидше за людей. Ми дісталися світлих арок, коли верхні сходинки почали ставати прозорими. На них іще залишалися родини, які не встигли спуститися. Неандертальці підіймалися їм назустріч, але старший із синім полотнищем утратив Аріадну з поля зору й зупинився. Разом із ним завмерли всі групи. Люди намагалися протиснутися між ними, сходинки зникали одна за одною.

Муха вихопив у Кадіра червону тканину, піднявся на уламок стіни й повторив знак Аріадни, який спрямовував групи вгору. Старші побачили його. Неандертальці рушили далі. Вони брали дітей на руки, саджали поранених на плечі й спускалися точно до нижнього виступу, де чекали наступної команди. Коли один із проходів зник, передня група продовжувала йти до нього, доки Муха не показав зупинитися, а Кадір не переніс знак в інший бік. Так, короткими наказами, вдалося вивести останніх. Світлі арки розтанули відразу за ними, але люди вже стояли на кам’яній дорозі, з’єднаній із гаванню.

Аріадна підійшла до Мухи й забрала червоне полотнище. Я очікував, що вона розсердиться, але Аріадна розірвала тканину на кілька довгих смуг, роздала їх старшим і по черзі показала кожному напрямок. Потім передала одну смугу Кадірові, другу — Іві, третю залишила Мусі.

— Вони мають бачити знак, — сказала вона. — Якщо втратять мене з поля зору, дивитимуться на вас.

— Ви впевнені? — запитав Кадір.

— Ні. Тому не давайте складних команд.

Оце й усе. Жодного урочистого визволення, після якого неандертальці раптом стали б іншими. Їм, як і раніше, були потрібні старші, зрозумілі сигнали й люди, здатні вчасно змінити наказ. Але тепер усі нитки не сходилися в одній руці. Аріадна сама відмовилася від того, на чому трималося її царство.

Ми продовжили обхід. Біла межа вже торкалася моря. Вода за нею не висихала й не замерзала — її просто не ставало. Кораблі поспішали до кам’яного молу, човни стикалися біля входу до гавані. Француз побачив, що величезний вітрильник не встигає повернути, і повів нас туди. Дорога виникала під ногами всієї четвірки, переносячи нас із каменя на палубу, з палуби на мол, із молу на вершину фортечної стіни. Ми не керували тим, що відбувалося. Люди довкола самі кидали кінці мотузок, розвертали судна, приймали тих, хто встигав доплисти. Наша присутність лише не давала зникнути місцю, де все це відбувалося.

У чорному степу вогонь зустрівся з білою межею й згас. Бран залишався біля останнього воза, допомагаючи старим піднятися на дорогу. Від його міста не збереглося жодного цілого зчеплення, але люди вціліли. Коли останній залишив степ, Бран висмикнув із землі потемнілу жердину й рушив за нами. За кілька кроків від дороги він зупинився й озирнувся на обгорілі колеса та дерев’яні каркаси.