Розділ 37

За східною брамою скінчилася погода. Над містом стояв теплий безвітряний день, а в степу водночас панували чотири пори року. Ліворуч дощ сріблив молоду траву, попереду колихалося густе літнє поле, праворуч сухе листя летіло над бурою землею, а вдалині сніг поволі замітав дорогу Керра. Межі між сезонами рухалися: зелена смуга витягувалася, жовтіла й за кілька хвилин ставала осінньою; слідом проступали білі плями, танули, оголювали чорний ґрунт, з якого відразу підіймалися нові паростки. Ми бачили сліди людей із чорними смужками то на снігу, то на курній землі. Вони пройшли менш як годину тому й усе-таки встигли залишити відбитки в чотирьох порах року.

Бран не випустив колону з брами, доки не з’єднав вози. Він використав ланцюги, помости західних мостів і все, що вдалося винести з фортеці. Важкі вози поставили ззовні, легкі — всередині, між ними розмістили поранених, дітей і вантажі. Вийшов не обоз, а рухоме місто з вулицями, брамою та чотирма пошарпаними знаменами. Мешканці справжнього міста зі стін спостерігали, як ця дивна споруда виходить у степ. Вони не пішли з нами: їхні домівки більше не залежали ані від зниклих доріг, ані від Нульового кола. Уперше ми залишали людей не тому, що не могли врятувати, а тому, що їх уже не треба було рятувати.

Ми з Женькою йшли попереду зовнішнього кільця. Француз допомагав Бранові втримувати лівий бік, Муха перебував біля Аріадни та старших. Іва, Тесса, Ратен і Кадір розподілилися між колонами. Щойно останні вози проминули браму, місто за спиною затягло світлим серпанком. Воно не зникло, але відразу віддалилося на багато кілометрів. Білі арки водогону ще довго виднілися над обрієм, відокремлюючи місце, яке зуміло здобути власне теперішнє, від решти світу.

Степ змінював вік у нас під ногами. Молода трава проростала між камінням, здіймалася до колін, достигала й розсипалася насінням раніше, ніж задні вози діставалися того самого місця. Дерев’яні ободи вкривалися вологою, висихали, починали тріскатися й знову ставали міцними, коли кільце переходило у весняну смугу. Люди всередині майже не помічали змін, доки трималися разом, але варто було комусь відійти на кілька десятків кроків, як одяг вицвітав, волосся вкривалося інеєм або навколо людини миттю виростали квіти. Бран натягнув між крайніми возами мотузки й заборонив залишати кільце.

Керр рухався вздовж сезонних меж, обираючи вузькі місця, де весна торкалася зими. Кілька разів ми помічали його людей на далеких пагорбах. Вони не намагалися ховатися: чорні смужки мигтіли на снігу, переходили в осінь і зникали серед сухої трави. Женька сказав, що Керр чекає, доки ми відійдемо подалі від міста. Бран відповів, що у відкритому степу принаймні видно, звідки прийде напад.

Небезпека з’явилася не з боку людей. Перше полум’я спалахнуло праворуч, в осінній смузі. Маленький вогник пробіг сухою травою й за кілька секунд розтягнувся на сотні метрів. Потім загорілося літнє поле попереду, а третя пожежа здійнялася за колоною, відрізаючи шлях назад. Люди Керра рухалися вздовж сезонних меж із смолоскипами й підпалювали степ там, де трава встигала висохнути. Вогонь теж підкорявся часові: поле, яке щойно зайнялося, за хвилину перетворювалося на чорну рівнину, але полум’я вже виникало далі, у наступній достиглій смузі.

Бран зупинив зовнішній ряд і розвернув вози щитами до вогню. Вітер приніс дим, тварини заметалися в упряжі, люди затуляли обличчя одягом. Неандертальці продовжували виконувати попередню команду, доки Аріадна не підняла біле полотнище. Старші повторили сигнал, сорок груп зупинилися й опустили вантажі. Наступна команда спрямувала їх до зовнішнього кільця: одні загони зайняли місця біля возів, інші підняли щити, треті залишилися біля поранених. Ніхто з них не змінював отриманого завдання самостійно.

Вогонь оточував нас із трьох боків. На півночі залишався прохід, але там уже ширшала снігова смуга, якою сунула стіна хуртовини. Увійти туди з відкритими возами, дітьми та пораненими означало замерзнути раніше, ніж колона дістанеться другого краю. Серед диму я помітив вузьку зелену смугу. Вона тягнулася навскіс між двома пожежами. Молода трава виростала просто перед вогнем і деякий час не горіла; згодом жовтіла й спалахувала, зате далі вже підіймалася нова.

— Нам треба рухатися разом із весною, — сказав я.

Бран поглянув на зелену смугу, потім на своє кільце. Рухоме місто займало надто багато місця й не могло повернути цілком. Один із людей Брана запропонував перерубати бічні ланцюги й вивести передню половину. Більшість тих, хто колись жив у його місті, йшли попереду й устигли б увійти в безпечну смугу. Люди Зводу, мешканці фортеці та групи Аріадни залишилися б між вогнем і снігом.

Бран повільно провів рукою по найближчому ланцюгу. Коло, зв’язане з возів, було останнім, що залишилося від його колишнього світу. Він багато років збирав людей, утримував будинки, склади, залізницю, а потім і фортецю. Тепер міг урятувати своїх одним ударом сокири.

— Розмикаємо передню браму, — сказав він.

Чоловік поруч із полегшенням підняв сокиру, але Бран зупинив його й наказав не рубати бічних ланцюгів. Кільце належало розгорнути цілком, перетворивши на дві довгі стіни, між якими пройдуть усі колони. Йому нагадали, що вози згорять, запаси загинуть і від міста нічого не залишиться. Бран поглянув на людей усередині кільця й відповів:

— Місто — не те, що тягнуть із собою. Місто — це ті, кого не залишають.

Передні вози розійшлися в боки, ланцюги між ними натягнулися. Коло почало розмикатися й перетворюватися на довгий звивистий прохід. Люди Брана рубали зайві кріплення, вивертали осі, перекочували важкі вози впоперек вогню. Женька піднявся на дах першого воза й спрямовував рух зеленою смугою, а я біг попереду й стежив, де молода трава починає жовтіти. Француз із Ратеном розгортали ліву стіну, Бран утримував праву, яка вже горіла по краях.

Аріадна передавала старшим короткі команди. Одні групи неандертальців тягнули вози, інші тримали щити проти вогню, треті переносили поранених. Вони продовжували виконувати визначене завдання навіть тоді, коли полум’я перекидалося на сусідній віз, доки не отримували нового сигналу. Дим густішав, червоні полотнища зникали з очей, і тоді Муха видерся на верхній поміст і почав бити в порожній казан. Один удар означав зупинитися, два — рухатися, три — покинути вантаж. Кадір біг з іншого боку колони й повторював звуки. Старші чули їх, але починали нову дію лише після підтвердження Аріадни.