Розділ 35

Керра ми побачили раніше, ніж руїни фортеці зникли за чотирма світами. Він ішов вузькою чорною дорогою, що пролягала між нашими шляхами. Поруч рухалися чоловік у сірому плащі та ще шестеро людей. Пластина висіла в Керра за спиною, її частини були стягнуті ременями. Чорна дорога не несла ані будинків, ані людей, тому рухалася швидше за решту.

— Бачу його! — крикнув я.

Відстань спотворила голос. Іва почула мене, хоча стояла за кілька кроків, а Женька на північній дорозі одразу озирнувся. Він підняв над головою червону тканину. Француз відповів помахом довгої металевої смуги. Муха вдарив по порожньому казану, який Кадір ніс разом із поклажею.

Усі четверо бачили Керра.

Він теж помітив сигнали. На мить зупинився, поглянув на наші дороги й рушив далі. Не побіг. Він знав, що ми не можемо покинути людей і кинутися навздогін.

Моя дорога пролягала між дахами затопленого міста. Вода сягала колін, але подекуди вулиця різко обривалася, і тоді доводилося перебиратися балконами, колонами та кам’яними мостами. За мною йшли Іва, родини під білим знаменом і кілька сотень мешканців фортеці. Вози залишилися на східній терасі: протягти їх крізь воду не вдалося. Люди несли дітей і поранених на руках.

Ліворуч і вище рухався північний шлях. У прозорій глибині між нами я бачив Женьку й Тессу. Вони вели людей Зводу крижаною дорогою, затиснутою між двома сніговими стінами. Іноді північний шлях опинявся майже поруч, а за кілька кроків здіймався на сотні метрів.

Західна дорога пролягала над нами. Француз, Ратен і Бран ішли металевими мостами загиблого міста. За ними тяглися зчеплені вози, рештки чорного знамена й довга колона мешканців фортеці. У багряному небі й далі падали уламки, але тепер вони відлітали кудись убік, не досягаючи дороги.

Південний шлях лежав нижче за всі інші. Крізь воду та прозоре провалля я розрізняв верхівки величезних дерев. Муха йшов поруч із Кадіром. Аріадна трималася позаду них, передаючи команди старшим. Неандертальці рухалися сорока групами, і кожна точно виконувала визначену дію: дійти до червоного сигналу, зупинитися, підняти вантаж, знову чекати. Вони не могли самі обирати обхідні шляхи, тому Муха й Кадір заздалегідь знаходили проходи, а Аріадна перетворювала їхні рішення на короткі команди.

Чотири дороги рухалися з різною швидкістю. Варто було одній вирватися вперед, як решта починали бліднути. Тому ми рівнялися одне на одного. Женька задавав темп червоною тканиною. Якщо хтось зупинявся, троє інших теж чекали.

Керр віддалявся дедалі більше.

Чорна дорога перетнула північний шлях. Женька спробував заступити Керрові дорогу, але між ними залишався прозорий шар, крізь який неможливо було перейти. Вони перебували в одному місці й усе ж не могли торкнутися один одного. Керр пройшов крізь крижану колону, наче віддзеркалення ковзнуло по склу.

Потім його шлях наблизився до мого.

Я залишив людей з Івою й побіг затопленою вулицею. Чорні плити з’явилися праворуч, лише за кілька метрів. Чоловік у сірому плащі побачив мене й підняв короткий спис, але Керр наказав йому опустити зброю.

— Поверни карту! — крикнув я.

— Вона веде до Нульового кола.

— Тоді веди всіх!

— Усі не пройдуть.

Я стрибнув із балкона на чорну дорогу.

Ноги вдарилися об твердий камінь, однак спертися на нього я не зміг. Чорна поверхня пропустила мене наскрізь. Я впав у воду з іншого боку вулиці.

Іва витягла мене за одяг.

— Ще раз так зробиш — прив’яжу.

— Він був поруч.

— Ні. Він лише здавався близько.

Керр пройшов крізь затоплений будинок і знову опинився між дорогами. За кілька хвилин чорні плити піднялися вище, а потім зникли за світлим серпанком.

Попереду з’явилося місто.

Воно займало всю рівнину від одного краю до іншого. Високі кам’яні будинки стояли на схилах широкої долини, крізь яку пролягав величезний водогін. Білі арки тяглися на десятки кілометрів, здіймаючись над дахами та площами. Місто не було ані затоплене, ані вкрите льодом, ані захоплене лісом. З кожної дороги його було видно однаково добре.

Усі чотири шляхи вели до нього.

Чорна дорога Керра — також.

— Він хоче потрапити туди першим, — сказала Іва.

— Не потрапить.

Я передав іншим сигнал прискоритися. Женька відповів двома помахами. Француз підняв металеву смугу. З південної дороги долинули три удари по казану.

Колони рушили швидше.

За перші кілька кілометрів ми скоротили відставання. Чорна дорога наблизилася, і я знову побачив людей Керра. А потім усі чотири шляхи одночасно вперлися в перешкоди.

Переді мною з води піднялася міська брама. Стулки лежали поперек вулиці, перекриваючи єдиний прохід між будинками. Над поверхнею залишалася вузька щілина, але крізь неї не могли пройти діти й поранені. Під водою браму втримував довгий дерев’яний брус.

На північній дорозі розколовся льодовик. Між Женькою й дальньою частиною шляху утворилася прірва. Західний металевий міст розійшовся посередині й завис двома половинами над порожнечею. Південну дорогу перетнула ущелина. Єдиним можливим переходом там був стовбур величезного дерева, що досі стояло на краю.

Чотири дороги зупинилися.

Чорний шлях Керра пройшов крізь усі перешкоди й продовжив рух.

— Одночасно, — сказав я.

Іва поглянула на решту доріг.

— Чому?

— Якщо одна рушить раніше, інші зникнуть.

Женька вже зрозумів. Він підняв червону тканину й показав чотири помахи. Ми домовилися починати після четвертого.

На півночі люди Зводу розібрали один із легких возів і зв’язали колеса дошками. Женька й Тесса штовхали отриманий поміст до тріщини. На заході Француз і Ратен дерлися похиленим мостом, простягаючи ланцюг між двома половинами. Бран поставив людей біля вільного кінця й приготувався тягнути.

На півдні Муха спустився корінням дерева до самого краю ущелини. Кадір обв’язував стовбур мотузками. Аріадна розподілила неандертальців по групах: одним наказала тягнути, іншим — утримувати коріння, третім — чекати біля вантажів. Без кожного наступного сигналу вони не починали нової дії.