Розділ 34

Керр спробував відновити попередню послідовність. Після хибного удару Мухи всі чотири ланцюги натягнулися водночас, колеса під вежами закрутилися, а з труб долинув наказ залишатися на точках. Ми вже не слухали.

— Назад! — крикнув Женька. — Муха перший!

Південний дзвін ударив іще раз.

У віддзеркаленні сріблястого корпусу я побачив, як Муха обмотав канат навколо дерев’яного упора й вибив його ногою. Противага зірвалася. Канат рвонув угору, виламав ґрати й підняв їх до стелі. Муха зіскочив із білої точки й покотився кам’яною підлогою.

Південна вежа сіпнулася.

Величезне дерево, що проросло крізь муровану кладку, вирвало частину стіни. Ліс відступив від центральної площі, але не зник. Він залишився довкола південної тераси разом із будинками, людьми та групами Аріадни. Між сектором і рештою фортеці розверзлося провалля.

— Вийшов! — долинув із труби голос Мухи.

Тепер мав рушати Француз.

Західний міст і досі тримався на ланцюгу. Останні мешканці вже покинули його, але Француз залишався ззовні вежі. Щоб дістатися білої точки, а потім зійти з неї у зворотній послідовності, йому довелося знову піднятися по ланцюгу.

— Швидше! — сказав Женька.

— Сам спробуй!

У багряному небі руйнувалося чуже місто. Величезні металеві конструкції падали довкола західної вежі, пробивали будинки й застрягали між скелями. Француз дістався камери, ступив на білий камінь і відразу переступив через його край.

Нічого не сталося.

— Не відпускає! — крикнув він.

— Поверни точку й виходь знову! — сказав Женька. — У мить західного удару!

Північний дзвін розпочав нове коло. Потім натягнувся мій ланцюг. Західний механізм готувався прийняти третій поштовх.

— Зараз! — крикнув я.

Француз стрибнув.

Західний дзвін ударив, коли обидві його ноги вже були за білим краєм. Вежа різко повернулася назад. Металевий міст зірвався з ланцюга й упав у провалля, але Француз устиг схопитися за ґрати. Вони зачинялися. Він підтягнувся, просунув плечі й вивалився на сходи за мить до того, як кам’яні зубці зімкнулися.

Багряний світ відступив. Руїни не зникли разом із ним. Вони утворили довкола західної тераси довгу дорогу з металевих мостів, зруйнованих вулиць і похилених будівель.

— Француз вийшов, — сказав Женька. — Саня, готуйся.

Вода в моїй камері знову прибувала. Після зміщення південної та західної веж стік уже не справлявся. Чорне море поверталося до східного сектора, затоплене місто ставало щільнішим. Кам’яні куполи вже височіли над дахами фортеці.

Я відв’язав мотузку від пояса.

Ланцюг одразу ослаб. Заслінка почала закриватися, вода ринула через сходи. Ґрати залишалися нерухомими. Механізм Керра не збирався випускати мене так само легко, як Муху.

До східного поштовху залишалося два удари.

Північний.

Потім мій.

Я пропустив мотузку крізь ґрати, обвів навколо нижньої ланки й знову використав сріблястий корпус як нерухомий блок. Вільний кінець закріпив на ланцюгу заслінки. Якщо розрахунок правильний, східний ривок одночасно потягне обидва ланцюги в різні боки.

Якщо ні — мене розчавить між ними.

— Саня? — покликав Женька.

— Готовий.

Північний дзвін ударив.

Я став на білу точку, дочекався натягу й ступив до стіни.

Східний ланцюг рвонув угору. Мотузка обвила сріблястий корпус. Ґрати вигнулися, нижні кріплення вилетіли з каменю. Водночас відкрилася заслінка. Вода підхопила ґрати й жбурнула їх на сходи.

Я стрибнув слідом.

Потік протягнув мене до нижнього майданчика. Я вдарився плечем об кам’яну стіну, в очах потемніло. Тримаючись за поручні, я підвівся й побіг угору.

За спиною східна вежа відділялася від фортеці. Море відходило разом із нею. З води здіймалася довга дорога, що пролягала між дахами затопленого міста.

Залишався Женька.

Я вибрався на міст до центральної будівлі. Він уже розколовся навпіл. Одна частина трималася біля моєї вежі, друга відходила разом із північним сектором. Між ними ширшало провалля.

Муха стояв на південному мосту, Француз — на західному. Усі троє опинилися по різні боки центральної площі. Унизу метушилися люди, намагаючись вибратися з ділянок, що розходилися.

— Де Женька? — крикнув Муха.

Я поглянув на сріблястий корпус.

У віддзеркаленні північну вежу вкривав лід. Женька залишався біля білої точки. Ґрати за ним були відчинені, але сходи зникли під крижаною масою. Якщо він зійде з точки, то не встигне вибратися.

— Його завалило!

— Нехай ламає двері! — крикнув Француз.

— Двері відчинені. Там льодовик!

Муха озирнувся на дерево південного світу. Від його коріння ще тягнулася довга товста ліана. Він перерубав її гострим краєм розбитого каменя, обмотав навколо колони й перекинув кінець до центральної площі.

— Збираємося там!

Центральна будівля стояла окремо від чотирьох веж, але її нижня частина вже розвалювалася. Я дістався туди першим. Француз перебрався похиленим мостом. Муха пройшов по ліані над проваллям, розгойдуючись разом із нею.

Північний сектор віддалявся.

— Женька! — крикнули ми водночас.

Із труби долинув його голос:

— Коли я вийду, лід піде до центру.

— Вибирайся через верх! — сказав Француз.

— Верхньої стіни немає.

— Тим краще!

Женька щось відповів, але північний дзвін заглушив слова. Крижана маса довкола вежі здригнулася. Він мав вийти зараз, інакше почнеться нове коло Керра.

У віддзеркаленні Женька зійшов із білого каменя.

Північна вежа розкололася.

Льодовик рушив до центру, трощачи сходи й перекриття. Женька видерся на сріблястий корпус. Гладка поверхня здіймалася вгору, зачепитися не було за що. Він ковзав разом із льодом.

Француз схопив ланцюг, що з’єднував центральну залу з північною вежею.

— Тягнемо!

Ланцюг був надто важкий. Утрьох ми не змогли посунути його навіть на одну ланку.