Розділ 32

Тесса ще тримала аркуш із картографічним знаком, коли під підлогою вдарили ланцюги. Кам’яний круг, на якому зник Керр, опускався дедалі глибше. Чотири механізми веж відповідали йому по черзі: спочатку східний, потім північний, західний і південний. Дзвін проходив крізь фортецю, змушуючи тремтіти стіни центральної зали.

— Куди веде шахта? — запитав Женька.

Тесса розгорнула знайдений план. На ньому були позначені чотири вежі, мости, водозбірники й нижнє кільце, що оточувало площу. Від шахти розходилися чотири підземні проходи. У центрі стояв той самий знак, яким Керр позначав накази.

— Під фортецею є ще одна зала, — сказала вона. — Звідти керують противагами.

Француз зазирнув крізь решітку. Майданчик зник, але вздовж стіни тягнувся ланцюг.

— Спустимося тут.

— Він може перерубати ланцюг, — сказала Іва.

— Тоді сходами.

— Якими?

Муха відсунув стіл, під яким лежали карти, і показав на вузькі двері. Їх майже не було видно за настінними полицями. На плані цей прохід з’єднував центральну залу з нижньою галереєю.

— Дуже зручні потаємні сходи, — сказав він. — Особливо для людини, яка заздалегідь знає, де вони.

Женька забрав у Тесси аркуші з наказами. На першому була схема залізниці, на другому — Звід під час перевороту, на третьому — перевал, де нас викрали. Документи підтверджували провину Керра, але не пояснювали, що він збирався зробити тепер.

— Тессо, залишайся нагорі, — сказав Женька. — Покажи це Елгару й Брану.

— Я йду з вами.

— У фортеці ще стріляють.

— Тому Іва залишиться з документами.

Іва хотіла заперечити, але Тесса вже віддала їй аркуші. Внизу знову загуркотіло. Один із ланцюгів почав рухатися швидше.

Ми вп’ятьох увійшли на сходи.

Сходинки спіраллю вели під площу. Смолоскипів тут не було, але крізь вузькі отвори проникало світло із шахти. Сусіднім каналом опускався кам’яний круг. Іноді між нами та Керром залишалося не більше кількох метрів, однак дістатися до нього заважала товста решітка.

— Керре! — крикнула Тесса.

Він підняв голову. Світло відбивалося від пластин у його руках.

— Ви знайшли накази.

— Я знайшла твій знак.

— Отже, більше не доведеться гаяти час на пояснення.

Керр потягнув важіль на краю майданчика. Решітку між шахтою та сходами закрили кам’яні стулки. Ми більше не бачили його, але голос і далі долинав порожнистими трубами, прокладеними всередині стін.

— Що ти запустив? — запитав Женька.

— Поки нічого. Лише відкрив нижнє кільце.

— Зупинися й поверни карту.

— Ви двічі тримали її в руках і двічі відмовилися скористатися.

— Бо вдруге почали зникати діти.

— Вони зникали до завершення узгодження.

— Ти не знав, чи повернуться вони.

— Не знав, — спокійно відповів Керр. — Тому потрібен третій дослід.

Француз ударив ногою в кам’яну стулку. Вона навіть не здригнулася.

— Вийди й сам стань на чотири точки.

— Якби міг, давно б став.

Сходи закінчилися біля нижньої галереї. За дверима був круглий прохід, досить широкий для двох возів. Уздовж зовнішньої стіни рухалися ланцюги, що з’єднували чотири вежі. Біля внутрішньої стояли дерев’яні колеса, важелі й кам’яні вантажі. Десятки людей із чорними смужками працювали біля механізмів. Вони не виглядали переможеними. Поки нагорі тривав штурм, ця частина фортеці залишалася під владою Керра.

Нас помітили відразу.

Троє кинулися до дверей. Француз зустрів першого ударом плеча. Я перехопив руку другого, Женька вибив у нього кийок. Муха прослизнув між ними й опустив засув найближчої брами. Важка стулка відрізала решту.

Ми побігли галереєю.

Тесса відставала через ушкоджену ногу. Я хотів допомогти, але вона відштовхнула мою руку.

— Наздоганяйте Керра!

За стінами нижнього кільця жило місто. Крізь відкриті арки було видно будинки, тераси й заповнену людьми площу. Бій біля брами майже припинився. Звільнені заручники виходили з водозбірників, групи Аріадни рухалися за прямими командами старших, люди Брана роззброювали останніх захисників. Більшість жителів фортеці залишалася біля будинків і не розуміла, закінчився штурм чи лише починається.

Над містом висіли чотири порожні полотнища.

Із труб пролунав голос Керра. Тепер його чули не лише ми. Він рознісся площами, вежами й вулицями:

— Жителі Чотирьох Веж, зовнішню браму захоплено. Рада ввійшла до міста. Вам скажуть, що прийшли звільнити фортецю, але потім поведуть до Нульового кола. Ви вже бачили, що там відбувається з народженими тут.

Люди на площі піднімали голови. Хтось кричав у відповідь, але Керр не міг почути.

— Учора дві дівчинки почали зникати, коли четвірка стала на точки. Це сталося через те, що дослід зупинили. Зв’язок не встиг закріпитися. У нас є фортеця, чотири незмінні корпуси й карта. Бракує лише тих, заради кого будували вежі.

— Заради нас? — запитав Муха.

Тесса зупинилася біля стіни.

— Фортеці понад двадцять років.

— Отже, спочатку вона була прихистком, — сказав Женька. — Він перебудував її пізніше.

Голос Керра підтвердив здогад:

— Ми не створювали Чотири Вежі заради них. Ми знайшли це місце. Чотири загиблі хронокари вже лежали навколо улоговини. Перші жителі побудували біля них будинки, бо сріблясті корпуси не зміщувалися разом із дорогами. Потім картографи з’єднали вежі й зрозуміли, що тут можна втримати значно більше, ніж одне місто.

За стулкою загуркотіли удари. Люди Керра намагалися підняти засув.

Ми дісталися роздоріжжя. Чотири коридори вели до веж, а прямий прохід — до центру нижнього кільця. На кам’яній підлозі були викладені чотири промені. Вони сходилися біля залізних дверей.

— Він там, — сказав Женька.

Двері не мали зовнішнього засува. Француз розігнався, ударив у них ногою й ледь не впав: стулка без опору розчахнулася всередину.