Розділ 31

Вода вибила не лише двері першої клітки. Потік ударив у кам’яну перегородку, пройшов під сусідніми засувами й змусив їх тремтіти. Старший вийшов у канал, де вода сягала колін, піднявся на виступ і подивився через площу. Червоне полотнище Аріадни з’являлося над зовнішньою стіною лише на кілька секунд, але йому цього вистачило. Він повторив її сигнал: підвестися, зберігати стрій, чекати наступної команди.

На площі піднялася одна група.

Решта неандертальців залишилися сидіти. Кожен загін чекав на свого старшого.

Варта північної вежі помітила відчинену клітку. Згори закричали, на сходах загупали чоботи. Ми ще раз навалилися на важіль. Затвор не рухався. Вода напирала в канал, підіймалася до пояса й намагалася збити нас із ніг.

— Відпускайте! — крикнув Женька. — Назад!

Ми дозволили важелю повернутися, і потік ослаб. Муха пірнув, намацав щось біля основи й витяг із води уламок ланцюга.

— Тут другий механізм.

Над каналом з’явилися двоє вартових. Перший стрибнув униз, цілячись списом у старшого. Француз перехопив древко, смикнув на себе й ударив чоловіка об решітку. Другий замахнувся коротким мечем. Я підняв погнутий Мушин штир, але старший виявився швидшим. Він схопив вартового за руку й із такою силою впечатав у стіну, що той відразу випустив зброю.

Неандерталець не став його добивати. Отримана команда вимагала підвестися й чекати. Усунувши перешкоду, він повернувся на виступ і знову подивився на червоний прапор.

Француз забрав меч. Женька перерубав ним ланцюг, який знайшов Муха. Під водою звільнилося велике дерев’яне колесо. Воно повернулося, і вздовж усіх восьми кліток щось загуркотіло. Засуви були з’єднані спільною тягою.

Ми взялися за важіль.

Цього разу він піддався.

Двері відчинялися по черзі. З другої клітки вийшов старший, потім із третьої. Четверті двері застрягли напіввідчиненими, але неандерталець просунув руки в щілину й розсунув їх. Останній засув не витримав одночасно з новим ударом ззовні. Фортеця здригнулася, зі стелі посипалася кам’яна крихта.

Вісім старших зібралися на виступі. Вони не обговорювали події й не намагалися вирішити, що робити далі. Кожен шукав очима Аріадну. Червоне полотнище з’явилося над проломом. Аріадна повторила сигнал, старші передали його своїм групам.

Майже двісті неандертальців підвелися одночасно.

Вартові на площі позадкували. Кілька людей із чорними смужками спробували повернути хибний червоний прапор, але тепер групи дивилися лише на звільнених старших. Наступна команда змусила їх узяти щити й вишикуватися навколо трьох водозбірників, де тримали заручників. Неандертальці не нападали й нікого не переслідували. Вони зайняли вказані місця, зімкнули ряди й зупинилися.

— Тепер решітки, — сказав Женька.

Ми вибралися з каналу крізь відчинену клітку. Старші пішли до своїх груп, повторюючи сигнали Аріадни. На площі вже починався бій. Люди з чорними смужками стріляли з галерей, але стріли застрягали у щитах. Заручники всередині водозбірників кричали й намагалися виламати решітки.

Першу замкнули на два дерев’яні бруси. Француз підняв нижній, ми з Мухою взялися за верхній. Женька втримував двері, щоб натовп не вибив їх завчасно.

— Спочатку діти й поранені! — крикнув він. — Не тисніть!

Люди всередині почули не відразу. Коли решітка відчинилася, усі рвонули водночас. Женьку притиснуло до стіни. Ми з Французом стали обабіч проходу й почали витягати тих, хто падав. Жінка з перев’язаною рукою вивела доньок, а потім повернулася по чужу дитину. Неандертальці тримали щити, не повертаючись до людей, що бігли. Старший отримав від Аріадни нову команду й повів групу до східного проходу.

Туди виходила єдина вулиця, ще не перекрита боєм.

Другий водозбірник охороняли шестеро. Вони не носили чорних смужок і здавалися розгубленими. Один тримав спис, решта — дерев’яні кийки. Побачивши нас, вони затулили решітку.

— Відійдіть, — зажадав Француз.

— Якщо випустимо їх, Бран увійде до міста.

— Він однаково ввійде.

— Тут наші родини.

— Там теж родини.

Вартовий зі списом подивився на водозбірник. За решіткою стояли жінки, старі й поранені. Потім перевів погляд на вежі.

— Ви четверо?

— Уже вкотре за сьогодні, — сказав Муха. — Так.

— Ви можете зупинити штурм?

— Спочатку відчини.

Вартовий вагався ще кілька секунд, потім опустив спис і витяг верхній брус. Решта допомогли. Вони не перейшли на наш бік і не стали друзями. Просто відмовилися тримати людей замкненими, коли фортеця почала руйнуватися.

Третій водозбірник відчинити не встигли.

Зі східної вежі пролунали чотири швидкі удари дзвона. Їй відповіли північна й західна. Між вежами зрушили ланцюги. Кам’яні противаги підіймалися вздовж стін, дерев’яні колеса оберталися дедалі швидше. Центральна будівля задрижала. З її основи висунулися чотири масивні важелі, кожен спрямований до своєї вежі.

Керр попереджав, що пластина може дати доступ до всієї споруди. Хтось у центральній залі вирішив нею скористатися.

Східна вежа почала повертатися.

Спочатку я не повірив власним очам. Нижня кладка залишалася на місці, а верхня частина повільно рухалася навколо гладкого сріблястого корпусу. Будинки, прибудовані до вежі, тріщали й відривалися від стін. Мостами побігли люди. Одна з житлових терас нахилилася, скидаючи черепицю, бочки й меблі на площу.

— Вони закривають зовнішній прохід! — крикнув один із вартових.

Між східною вежею та стіною був в’їзд до фортеці. Якщо верхня частина повернеться до кінця, сріблястий корпус ляже впоперек брами. Бран не зможе прорватися.

На третьому поверсі вежі обвалилася стіна.

За нею відкрилися житлові кімнати. Люди чіплялися за балки, намагалися спуститися, передавали дітей із вікон на нижній дах. Один будинок уже висів над площею лише на двох перекриттях.

— Там хлопчик із відром, — сказав Муха.