Розділ 22

Керр ударився плечем об схил, перекинувся й зник у хмарі пилу. Потяг уже обігнав його, але за кілька секунд я знову побачив картографа. Він підвівся, накульгуючи, і побіг униз насипом, навперейми колії. До стрілкового важеля залишалося близько сотні метрів. Між ним і Керром стояли люди, які захопили північну стіну. Двоє повернули луки, решта кинулися до стрілки, зрозумівши, що він збирається зробити.

Ром і далі тиснув на гальмо, хоча колодки вже не втримували потяг. Попереду сходилася кам’яна брама. Стулки закрили половину проходу, потім дві третини. Якщо паровоз уріжеться в них, перші вагони розчавить власною вагою, а решту скине з насипу. Бічна колія завертала ліворуч, тяглася вздовж стіни й зникала у вузькому тунелі біля старих водоскидів. Потрапити на неї можна було лише через стрілку, до якої біг Керр.

Загарбники вистрілили. Перша стріла вдарила в землю перед ним, друга пробила полу плаща. Керр не зупинився. Він звернув між двома рядами кам’яних стовпів, перестрибнув через дренажний жолоб і дістався важеля одночасно з трьома супротивниками. Один ударив його ратищем списа. Керр упав, перекотився під рамою стрілки й смикнув важіль знизу. Той не піддався.

До брами залишалося менше чотирьохсот метрів.

Ратен наказав усім перейти на лівий бік вагонів. Люди всередині притискалися до стін, намагаючись хоча б трохи змістити вагу потяга. Навряд чи це могло допомогти, але ніхто не сперечався. Ми стояли на тендері й бачили, як сходяться стулки, а Керр відбивається від трьох людей біля стрілки. Битися він не вмів. Затулявся руками, падав, знову хапався за важіль. Один із нападників заніс меч.

Стріла Іви вп’ялася йому в стегно. Вона вистрілила з даху першого вагона майже на ходу. Кадір збив другого важким арбалетним болтом. Третій устиг ударити Керра ногою в обличчя, але той утримав важіль обома руками й навалився на нього всім тілом.

Стрілка перевелася.

Паровоз уже в’їжджав на розвилку. Передні колеса вдарилися об вістря рейок, машину підкинуло. Кілька митей вона продовжувала рухатися прямо, до брами. Потім ліве колесо зачепилося за бічну колію, потягло за собою праве, і весь паровоз різко жбурнуло вбік. Тендер нахилився, вугілля посипалося на схил. Перший вагон пройшов поворот на двох колесах. Другий урізався в сигнальний стовп і зніс його. Далі потяг почав вирівнюватися.

Керр залишився лежати біля стрілки. Люди на стіні знову стріляли. Ми втратили його з поля зору, коли потяг влетів у тунель.

Світло зникло. Паровоз мчав вузьким кам’яним коридором, ледве вміщаючись між стінами. Труба шкребла по стелі, з кладки сипалися іскри. Вагони билися східцями об виступи, з дахів зривало дошки, пошкоджена вісь чотирнадцятого вагона стукала дедалі гучніше. Ром перевів машину на зворотний хід. Колеса закрутилися проти руху, але п’ятнадцять вагонів і далі штовхали паровоз у темряву.

Тунель ішов униз. По стінах текла вода — спочатку тонкими струмками, потім цілими потоками. Вона заливала рейки, підіймалася до осей. Попереду долинав важкий гул. Ми не знали, що там далі: урвище, зачинена брама чи водосховище, здатне затопити весь потяг.

Женька пробрався до кабіни. Ром стояв біля гальма, його помічник кидав у топку останні уламки дерева. Крізь розбите переднє вікно вже пробивалося сіре світло. Тунель закінчувався величезною залою, заповненою водою. Залізниця проходила вузьким насипом між двома резервуарами й упиралася в ряд вантажних платформ.

— Прибрати їх із колії вже не встигнуть, — сказав Ром. — Тримайтеся.

Він до краю подав пару на зворотний хід. Паровоз задрижав, колеса завили від напруження, вода довкола них закипіла. Швидкість почала знижуватися, але платформи наближалися. На них лежали кам’яні труби, металеві балки й великі мішки з піском.

Помічник Рома стрибнув на передній майданчик і довгим ломом вибив з’єднувальний гак. Від удару перша платформа покотилася, штовхнула другу, та — третю. Замість нерухомої стіни перед нами утворився потяг, який наш паровоз почав розганяти перед собою. Мішки падали під колеса, рвалися, пісок змішувався з водою й забивав рейки. Паровоз пройшов ще половину зали, штовхаючи чотири платформи, а тоді зупинився. Вагони позаду налетіли один на одного, люди попадали на підлогу, одне зчеплення луснуло, але потяг утримався на насипі.

Кілька секунд усі чули лише власне дихання та шипіння котла. Потім із вагонів почали подавати голоси. Ратен ішов уздовж потяга й відповідав, щоб ніхто не виходив, доки не перевірять колію. Робітники оглядали колеса. Тріснута вісь витримала, але паровоз більше не міг рухатися: пісок набився під передні колеса, а платформи перегородили шлях.

Ми опинилися в нижніх водоскидах Зводу, значно глибше за майстерню, звідки вирушили вранці. Величезну залу підтримували товсті колони. Між ними чорніли резервуари, з’єднані каналами й кам’яними жолобами. Високо на стінах містилися містки, колеса затворів і ланцюги, що йшли під воду. Зазвичай сюди майже ніхто не спускався. Звід зберігав водоскиди на випадок повені, хоча більшість каналів десятиліттями стояла сухою.

Тепер верхніми містками рухалися люди.

Вони не несли ліхтарів. Світло з відкритих люків падало на плащі та зброю, подеколи вихоплювало обличчя. На перший погляд це були звичайні вартові Зводу. Потім один із них підняв руку, і рукав сповз до ліктя. На зап’ястку темніла смужка.

— Знайшли, — промовив він. — Четверо в першому вагоні. Оператор із ними.

Ратен підняв арбалет, але стріляти не став. У резервуарах і на містках перебувало щонайменше п’ятдесят людей. Інші підходили бічними тунелями. Вони не збиралися знищувати потяг. Їм треба було відокремити перший вагон від решти й замкнути людей між резервуарами.

— Виводимо всіх через праву галерею, — тихо сказав Ратен. — Спочатку поранені й родини. Староста Уступу приймає людей біля сходів. Кадіре, тримаєш міст. Іво, зі мною. Четвірці не розходитися.

Пасажири почали залишати вагони з дальнього боку, прихованого парою. Людей було майже шістсот, тому рухалися повільно. Поранених переносили на дверях і лавах, малюків передавали з рук у руки, решта йшли вузьким насипом, намагаючись не зірватися у воду. Тесса допомагала біля сходів. Ром із робітниками залишався біля паровоза, намагаючись звільнити колеса й знайти хоч якесь паливо.