Розділ 21

Перші стріли влучили не в людей, а у вагони. Наконечники пробивали дошки, застрягали в дахах, розбивали вікна. Жителі Уступу й Соляного Мосту падали на підлогу, затуляли собою поранених, затягували всередину тих, хто стояв на майданчиках. Ратен біг уздовж потяга й кричав своїм бійцям, щоб не стріляли у відповідь, але кілька луків уже вистрілили. Збирачі підняли щити. Над коліями знову прокотився гуркіт, і вже неможливо було зрозуміти, яку стрілу випустили навмання, а яку — прицільно.

Ром дав повну пару. П’ятнадцять вагонів смикнулися, зчеплення натягнулися одне за одним, і потяг повільно поповз до чотирьох північних колій. Некерований потяг позаду наближався значно швидше. Його порожній паровоз штовхав перед собою вантажні вагони, які розгойдувалися й билися буферами. З дахів зривало незакріплені дошки, з відчинених дверей вилітали ящики. До зіткнення залишалося менше хвилини.

— Яка колія? — крикнув Ром.

Ніхто не знав. Усі чотири лінії тяглися поряд, а перед кам’яною стіною розходилися. Перша пірнала під землю, друга підіймалася на насип, третя різко завертала праворуч, четверта закінчувалася біля зачиненої брами. Керр намагався розгорнути карту, але вітер виривав її з рук. Тесса дивилася на стіну, ніби могла побачити за нею пост Керн-8. Женька першим помітив, що стрілка під передніми колесами вже перевелася сама. Вона спрямовувала нас на другу колію.

Ром не став сперечатися із залізом. Паровоз виїхав на насип і потяг вагони вгору, однак швидкість майже не зросла. У топці залишалося надто мало вугілля. Помічник машиніста вигрібав із тендера останні шматки, робітники ламали лави в першому вагоні й передавали дошки вперед. Сира деревина займалася погано, з труби валив густий сірий дим. Вагони із шістьма сотнями людей важили більше, ніж могла витягти машина.

Позаду пролунав свист. У некерованому паровозі не було пари, але вітер примусив загудіти стару сигнальну трубу на одному з вагонів, які той штовхав перед собою. Це протяжне виття наближалося разом із гуркотом коліс. Обабіч колії розбігалися Збирачі, звільняючи насип. Кілька стрілочників намагалися перевести потяг на сусідню лінію, але важіль не зрушував з місця. Рейки під нами наче застигли в одному положенні.

Бран і досі був біля поворотного круга. Двоє людей підтримували його, третій затягував пов’язку поверх рани. Навіть звідси я бачив, як Бран вирвався, здоровою рукою вдарив у сигнальний дзвін і вказав на бічну колію. Збирачі зрозуміли. З розташованої вище платформи зіштовхнули два навантажені камінням вагони. Вони покотилися навперейми некерованому потягу й ударили його збоку.

Перший вагон зійшов із рейок. Другий урізався в нього, третій став дибки. Потяг почав складатися впоперек залізничного вузла. Вагони налітали один на одного, ламалися й перекидалися, змітаючи сигнальні стовпи. Порожній паровоз штовхав усю цю купу, аж поки його передня частина не влетіла під вантажну платформу. Котел розколовся. Хмара пари накрила половину колій, сховавши людей, намети й чорні прапори.

Удар докотився до нашого потяга. Нас жбурнуло вперед, вагони зіштовхнулися буферами. Паровоз на мить утратив хід. Ром озирнувся й побачив, як із білої хмари вилетів останній вантажний вагон. Він зійшов із колії, але не зупинився. Залізні колеса котилися просто по землі, трощили шпали й наближалися до хвоста нашого потяга.

Ратен устиг дістатися останнього майданчика. Разом із робітниками він розкрутив гвинтову стяжку, що з’єднувала два місцеві вагони. Людей із хвостового ще не вивели. Біля вікон юрмилися жителі Соляного Мосту, багато хто тримав на руках поранених. Відчепити вагон означало кинути їх під удар.

Кадір зіскочив на землю й побіг назустріч величезному вагону, що котився на них. На бігу підхопив із колії довгий стрілочний лом і загнав його між рейкою та першою колісною парою вантажного вагона. Лом вирвало з рук. Кадір упав, ледве встигнувши відкотитися. Колесо підскочило, вагон розвернуло, і він промчав уздовж нашого потяга, зриваючи східці й вибиваючи вікна. До хвостового майданчика залишалося кілька метрів. Тоді задня вісь наскочила на камінь, корпус розвернувся остаточно, і вагон упав упоперек сусідньої колії.

Кадір підвівся, хитаючись. Ратен затягнув його на майданчик. Наш потяг вибрався з пари й продовжив підйом.

Попереду розступалася кам’яна стіна. Не брама — сама порода розколювалася від підніжжя до вершини. Між двома половинами відкривався коридор, заповнений рейками. Чотири колії входили до нього поряд, але за стіною розходилися в різні місця. На першій лежав сніг. Друга пролягала крізь іржаві заводські корпуси. Третя тяглася берегом темної води. За четвертою стояв ліс із голих білих дерев.

Наша стрілка вела до заводів.

Паровоз перетнув межу. Залізничний вузол Брана залишився позаду, хоча останні вагони ще йшли поміж його веж. Попереду виросли високі цехи, труби й мостові крани. Вони стояли під червоним небом, укриті іржею та чорним пилом. Між будівлями лежали десятки колій, на яких застигли розбиті локомотиви. Деякі були розрізані навпіл, інші вросли колесами в метал, наче рейки колись розплавилися, а потім знову застигли довкола них.

Стрілянина не припинялася. Болти прилітали вже не з боку людей Брана, а з паралельної колії. Зі снігового коридору вирвався короткий паровоз із двома відкритими платформами. На них стояло зо два десятки людей у сірих плащах. Чорних прапорів не було. Вузькі темні смужки виднілися лише на зап’ястках, коли стрільці здіймали арбалети.

— Це вони! — крикнув я.

Тесса притиснулася до стінки тендера й подивилася на сусідній потяг. Керр опинився поряд із нею. Почувши мій крик, Ратен почав перекидати бійців на лівий бік вагонів. Між потягами залишалося метрів десять, але колії поступово зближувалися.

Сірий паровоз був легший за наш. Він швидко наздогнав хвостові вагони й рушив уздовж потяга. Люди на платформах стріляли по дахах і вікнах, однак цілилися не в пасажирів. Вони вибивали бійців, перерізали кріплення між вагонами й намагалися дістатися середини потяга. Один із них крикнув, щоб чотирьох не чіпали. Другий наказав узяти живим того, хто керував хронокаром.