Розділ 19

Перший будинок мчав вулицею повільніше за камінь, але від цього здавався ще страшнішим. Він не розвалювався й не перевертався. Чотири поверхи із сірого каменю ковзали на власному фундаменті, зрізаючи бруківку, згрібаючи перед собою дерева, ліхтарні стовпи й покинуті вози. У розчахнутих вікнах ляскали фіранки, на третьому поверсі гойдалася люстра, а на балконі стояв стіл із двома стільцями. За будинком рухалися інші споруди. Увесь верхній квартал відірвався від міста й сповзав до площі, на якій зупинився потяг.

Люди з Уступу ще не встигли повернутися до вагонів. Вони стояли між рейками, лежали на камінні, розшукували рідних після переходу через міст. Коли над вулицями здійнявся гуркіт, натовп завмер. Перші кілька секунд ніхто не міг збагнути, що цілі будинки справді наближаються. Потім хтось закричав, і сотні людей кинулися в різні боки.

— Не розбігатися! — голос Ратена прорвався навіть крізь гамір. — До арок! Усі до арок!

Уздовж лівого боку площі тяглася стара станційна будівля. Її нижній поверх складався із широких кам’яних арок, які вели вглиб міста. Туди й спрямовували людей. Тесса стала біля найближчого входу, Кадір із бійцями розтягнувся поперек натовпу й завертав тих, хто намагався втекти вулицями. Староста Уступу підхопив наказ і загнав перших жителів під арки. За кілька секунд рух став організованим, але часу однаково бракувало. Будинок уже зніс вежу із сигнальним багаттям і перебував за кілька сотень метрів від площі.

Ром дав свисток, вимагаючи звільнити рейки. Паровоз міг рушити лише вперед, через стрілку біля протилежної арки. Шлях назад зник разом із мостом, а ліворуч і праворуч стояли будинки. Люди відскакували від потяга, притискалися до стін. Колеса провернулися, паровоз смикнув вагони, але потяг майже відразу зупинився. Стрілка попереду була переведена на колію, що закінчувалася біля зруйнованого складу. Потрібна гілка йшла під станційні арки, однак важіль лежав на землі, притиснутий уламком колони.

Ми побігли до нього. Іва опинилася поруч. Женька й Француз ухопилися за камінь, я вперся плечем, Муха просунув під край металевий прут, знайдений біля рейок. Уламок важив стільки, що ми не змогли навіть підняти його. Іва відкинула прут, озирнулася на паровоз і крикнула Ромові, щоб той подав машину ближче.

Помічник машиніста стрибнув із переднього майданчика, розмотав ланцюг і закріпив його навколо колони. Другий кінець накинули на гак паровоза. Ром дав задній хід. Ланцюг натягнувся, камінь зрушив, вирвав із бруківки кілька плит і перевернувся. Муха відразу навалився на важіль. Стрілка не рухалася.

— Там щось заклинило! — крикнув він.

Женька ліг між рейками. Під вістрям стрілки застряг шматок металу, що відколовся від розбитого вагона. Він спробував витягти його ножем, але уламок засів надто глибоко. Земля під нами здригнулася. З верхньої вулиці долинув тріск, схожий на безперервну стрілянину: будинки стикалися один з одним, стіни ламалися, вікна вилітали.

Перша будівля залишалася цілою. Вона вже виходила на площу.

Ром знову дав свисток. Людей на відкритому місці майже не залишилося. Останні бігли під арки, бійці несли поранених, Кадір тягнув на плечі старого. Тесса стояла біля входу й рахувала тих, хто проходив повз неї. Керр допомагав заштовхнути всередину перелякану жінку з дитиною. Навіть здалеку було видно, що сам він уже не встигне сховатися.

— Женько! — крикнув я.

— Бачу!

Він загнав ніж глибше й ударив по руків’ю підбором. Лезо заскреготіло об метал. Уламок вискочив із паза. Муха навалився на важіль, ми допомогли, і стрілка з важким клацанням перейшла на сусідню колію.

Паровоз рвонув уперед. Ми заскочили на майданчик уже на ходу. Вагони один за одним проходили стрілку й зникали під станційними арками. Керр стрибнув на сходинку першого вагона, Іва втягнула його всередину. Останнім із площі тікав Кадір. Він біг поруч із потягом, доки Ратен не схопив його за руку й не затягнув на відкриту платформу.

Будинок перетнув рейки позаду паровоза.

Його ріг зачепив один із вагонів, зірвав дах і розвернув дерев’яний корпус упоперек колії. Зчеплення натягнулися. Паровоз смикнуло назад. Ром подав більше пари, але пошкоджений вагон застряг між кам’яною стіною й наступною будівлею, що вже сповзала на площу.

— Відчепити хвіст! — наказав Ратен.

Робітники пробиралися до пошкодженого місця дахами. В останніх двох вагонах людей не було: жителі Уступу встигли сховатися під арками, а припаси ще раніше перенесли ближче до паровоза. Один із робітників спустився між вагонами й потягнув зчіпний штир. Той не піддавався. Перший будинок тиснув на дерев’яний корпус, повільно складаючи його навпіл. Наступна будівля наближалася з другого боку.

Женька стрибнув на рейки. Я подався за ним, Француз і Муха — за мною. Ми вчотирьох опинилися біля заклиненого зчеплення, і шлях під ногами здригнувся. Метал наче ослаб. Штир, якого робітник не зміг зрушити обома руками, раптом провалився вниз. Ланцюг зірвався з гака.

— Уперед! — закричав Женька.

Ми побігли за потягом. Ром дав пару. Потяг увійшов у темний отвір, а два останні вагони залишилися на площі. Перший будинок розчавив їх за кілька секунд. Його стіни нарешті луснули, поверхи склалися один на одного, і величезна кам’яна маса перегородила вхід до станції.

Під арками стало темно. Паровоз загальмував, не проїхавши й сотні метрів. За ним залишилися п’ятнадцять вагонів, кілька пошкоджених зчеплень і майже чотириста людей, які сховалися в залах старої станції. Гуркіт зовні не вщухав, але кам’яні перекриття витримували. Пил проникав усередину густими хмарами. Люди кашляли, кликали рідних, переносили поранених далі від входу.

Ми повернулися до площі бічним проходом. Від першої будівлі вокзалу вціліла лише половина. Усе інше зникло під горою будинків. Вони лежали один на одному, наче викинуті на берег кораблі. Між стінами стирчали дерева, сходи вели в нікуди, а на даху найближчого будинку й досі стояв стіл. Один стілець упав, другий залишився на місці.