Розділ 12

Рука зі світлою перев’яззю просунулася далі, пальці лягли на край дверей. Чоловік за порогом іще не бачив нас: Муха стояв упритул до стіни, Француз ховався з іншого боку, а ми з Женькою завмерли біля тюфяків. Двері відчинялися всередину, повільно й майже без рипіння. У проході з’явилося плече, потім голова в короткому шкіряному шоломі. Незнайомець устиг ступити один крок і повернутися до місць, де ми спали, коли Муха вдарив його руків’ям ножа по зап’ястку. Короткий кийок упав на підлогу. Француз навалився на двері, намагаючись притиснути прибульця стулкою, але ззовні штовхнули, і двері вдарили його в плече.

Перший незнайомець опинився в кімнаті. Муха вчепився в його руку, Француз ударив під коліно, і чоловік повалився, однак відразу перевернувся, скинувши обох. Він був важчий за нас трьох разом і, мабуть, упорався б, якби Женька не жбурнув у нього глек. Влучив не в голову, як хотів, а в груди, зате глек розбився, вода ринула по підлозі, і чоловік послизнувся, коли спробував підвестися. Я підхопив тюфяк і штовхнув його просто незнайомцеві в обличчя. Нічого розумнішого тієї миті не спало на думку.

— Тепер! — крикнув Женька.

Ми вчотирьох навалилися на тюфяк і притиснули незнайомця до підлоги. Він бився під нами, мов спійманий звір, ледь не скинув Француза, але Муха встиг підібрати кийок. Ударив один раз, коротко, кудись під вухо. Чоловік обм’як.

Двері знову розчахнулися. За ними стояли ще двоє зі світлими перев’язями, але тепер чорних смужок на зап’ястках вони не ховали. Один тримав мотузяну сітку з важкими тягарцями по краях, другий — коротку палицю й ніж. Він побачив товариша, що лежав на підлозі, вилаявся і ступив до кімнати, але той, що був із сіткою, його зупинив.

— Чотирьох узяти живими. Того, хто вів хронокар, по голові не бити.

Женька повернувся до мене. Я теж почув. Про те, хто керував хронокаром, кілька годин тому говорили лише в кімнаті Ради.

Незнайомець розгорнув сітку. Кімната була затісна для кидка, тому він тримав її перед собою й відтісняв нас до вікна, поки другий відтягував оглушеного товариша від дверей. Відступати було нікуди. За віконницями починалися темрява й кілька поверхів порожнечі, сходами підіймалися ще люди, а єдиний вихід затуляли двоє дорослих чоловіків. Француз підняв ніж, але проти сітки від нього було мало користі. Варто було кинутися вперед, і нас усіх обплутали б одним рухом.

Женька подивився вгору. Кімната містилася просто під дахом, і над стельовими балками чорнів квадратний отвір, закритий дерев’яною лядою. Удень я його не помітив. Тепер крізь щілини між дошками пробивалося слабке світло зовнішніх багать.

— Мухо, підсади!

Муха зрозумів відразу. Ми відступили до стіни, Женька поставив ногу йому в зчеплені долоні й ухопився за балку. Чоловік із сіткою кинувся вперед. Француз перекинув стіл, той ударив нападника по колінах і затримав лише на мить, але Женьці цього вистачило. Він підтягнувся, ліг животом на балку й дістався до ляди.

— Замкнено!

— Ламай! — крикнув Француз.

Нападник перекинув сітку через стіл. Тягарці застукотіли по дошках, один ударив мене в плече, мотузки накрили тюфяк і потягли його з підлоги. Ми відскочили. Другий чоловік уже обходив стіл збоку, намагаючись не пускати ножа в хід, і це врятувало Муху: замість удару він спробував схопити його за куртку, дістав ліктем у підборіддя й відсахнувся. Муха кинувся до стіни, стрибнув, ухопився за ноги Женьки й поліз слідом.

Ляда нагорі тріснула. Женька ще раз ударив її плечем, виламав дерев’яний засув і зник у отворі. Муха підтягнувся за ним. Я встиг добігти до стіни, коли за спиною знову розгорнулася сітка. Француз штовхнув мене обома руками.

— Лізь!

Балка була вище, ніж здавалося знизу. Я підстрибнув, учепився в неї пальцями й відразу відчув, як хворе коліно підігнулося. Муха висунувся з отвору, схопив мене за зап’ясток і потягнув угору. Внизу Француз відбивався від двох нападників перекинутим табуретом. Чоловік із ножем перехопив його руку, другий накинув сітку ззаду. Француз смикнувся, але тягарці обкрутилися навколо тулуба й стягнули лікті.

— Французе! — закричав я.

Він упав на коліна. Нападник відкинув табурет і вхопив його за комір.

— Один є!

Муха відпустив мене й стрибнув униз. Із висоти балки він урізався чоловікові в плечі, обоє повалилися на підлогу, а Француз перекотився разом із сіткою до стіни. Я все-таки підтягнувся й, лежачи на балці, простягнув йому руку. Він не міг вивільнити лікті, тому просто підвівся, відштовхнувся від підлоги й повис на мотузках, що зачепилися за виступ балки.

— Ріж! — крикнув згори Женька.

Я витягнув ніж і полоснув по натягнутій мотузці. З першого разу вона не піддалася. Внизу чоловік, який скинув із себе Муху, вже підводився, а зі сходового отвору показався четвертий. Я знову вдарив ножем, перерізав один вузол, потім другий. Сітка розійшлася, Француз вивільнив руку й ухопився за мене. Ми вдвох ледь не звалилися, але Женька встиг спіймати його за комір.

Муха залишався внизу. Він відповз до розлитої води, коли нападник переступив через уламки глека й потягнувся до нього. Муха схопив кийок, що лежав на підлозі, й ударив не чоловіка, а по ніжці перекинутого столу. Стіл зсунувся, мокрі дошки вислизнули з-під чобота нападника, той послизнувся й урізався спиною в стіну. Муха схопився на ноги, стрибнув до балки й поліз так швидко, ніби за ним справді гналися четверо дорослих чоловіків. Що, загалом, відповідало дійсності.

Женька зачинив ляду, щойно Муха вибрався на дах. Замкнути її не було чим. Француз просунув ніж у щілину біля зламаного засува, але перший же удар знизу вибив клинок із його руки. Ляда підскочила.

— Біжімо, — сказав Женька.

Дах спостережного будинку був крутий, укритий широкими темними плитами. Уздовж самого гребеня тягнувся вузький майданчик, а з північного боку стирчала дерев’яна драбина, призначена, мабуть, для тих, хто спостерігав звідси за містом. До неї залишалося метрів десять. Під підошвами осипався пісок, плити були вологі, й рухатися доводилося майже навкарачки. Унизу лежала центральна площа, поцяткована багаттями й поодинокими смолоскипами. Висота відразу нагадала, чому ми не полізли через вікно.