Розділ 33

Женька майже відразу знайшов третій варіант.

Максимальний режим справді не годився: аеромодуль вигравав кілька хвилин, але заряд вичерпувався задовго до цілі. Економний режим зберігав енергію, зате ми прибували надто пізно. Залишався проміжний профіль — збільшити швидкість рівно настільки, щоб машина ще могла дотягнути до кінцевої точки, вимкнути все необов’язкове й дозволити автоматиці самій змінювати тягу залежно від вітру, висоти та рельєфу.

Муха вимкнув обігрів, частину внутрішнього освітлення й усе, що Женька дозволив чіпати. Потім вибрав новий режим.

На панелі з’явився розрахунок.

П’ятсот сімдесят кілометрів.

Час польоту — одна година сорок три хвилини.

Залишок заряду — нуль відсотків.

До вибуху за розрахунком залишалася одна година сорок хвилин.

— Три хвилини різниці, — сказав Француз.

— Плюс три хвилини десять секунд, доки хвиля дійде до «Бумера», — відповів Женька.

— Уже шість.

— Ні. Хвиля рушить лише після вибуху. Якщо розрахунок Аріадни точний, між посадкою і появою хвилі в нас буде близько двох хвилин.

— «Якщо точний» мені подобається ще менше, ніж «теоретично».

— Мені теж.

Муха поклав руки на керування.

— Тоді не заважайте пілотові.

— Якому?

— Єдиному, який у вас є.

Аеромодуль летів на північ. Перші пів години нічого не відбувалося. Саме це й виявилося найнеприємнішим. Ні погоні, ні стрілянини, ні тремтливого неба. Лише ліси, степи й річки під нами, цифри на панелі та заряд, що повільно зменшувався. П’ятнадцять відсотків. Чотирнадцять. Тринадцять.

Муха вже не намагався керувати кожним рухом. Він навчився довіряти автоматиці й втручався лише тоді, коли Женька просив змінити висоту чи швидкість. На одній ділянці зустрічний вітер забрав майже хвилину, потім машина впіймала попутний потік і повернула половину втраченого. Розрахунковий час прибуття змінювався на десятки секунд, і ми стежили за ним так, наче від цих цифр справді залежало наше життя.

Тому що тепер воно від них залежало.

У палаці Аріадни часу теж майже не залишилося.

Після того як хлопці пішли, вона не повернулася до зруйнованого блока. Там уже не було чого рятувати. Три контури синхронізації розірвано, систему керування випалено, а накопичена енергія й далі нагрівала силовий вузол. Відновити систему до руйнування було неможливо, а після нього — безглуздо.

Аріадна вийшла з технічного сектора останньою й зачинила за собою аварійні двері.

— Більше нікого всередину.

Поруч стояв Ракх.

— Тха?

— Тха. Усім.

Він зрозумів.

У палаці вже тривала евакуація. Людей виводили із центральних будівель та майстерень, відводили від схилу й збирали на дальніх терасах, а потім спрямовували ще далі, за кам’яне пасмо. Ніхто з місцевих не розумів, що саме має статися. Аріадна не намагалася пояснювати фізику вибуху людям, для яких навіть електрика досі залишалася майже чаклунством. Вона повторювала одне: йти туди, куди показують, не повертатися по речі й тримати дітей поруч.

Майже тисяча людей рухалася напрочуд швидко. Спрацював той самий суспільний лад, який вона вибудовувала роками: люди звикли виконувати її накази, коли вона говорила коротко й нічого не пояснювала.

Лаї йшла разом із жінками із садів. Вена — з ткачами. Жодна з них не намагалася повернутися до палацу по залишені речі. Старші виводили дітей, чоловіки допомагали тим, хто рухався повільніше. Ракх і Мер перевіряли приміщення й виганяли надвір останніх допитливих.

Аріадна кілька разів дивилася, скільки часу залишилося.

Сорок сім хвилин.

Потім тридцять дві.

Потім вісімнадцять.

На півночі четверо хлопців усе ще летіли.

Заряд упав до дев’яти відсотків.

— Половину з’їли, — сказав Француз.

— Більше половини шляху подолали, — відповів Женька.

— Наскільки більше?

— На двадцять три кілометри.

— Отже, багатіємо.

Муха глянув на нього скоса.

— Можна викинути Француза. Ще відсотки два заощадимо.

— Мене не можна. Я фахівець.

— Із чого?

— З аварійних посадок.

— Ти жодної не виконував.

— Саме тому я маю свіжий погляд.

За жартами ховалася напруга. Муха кілька разів розминав пальці лівої руки. Чутливість поверталася, але плече й досі боліло. Женька після розряду теж мав кепський вигляд: обличчя зблідло, рухи стали повільнішими. Проте ніхто не пропонував зупинитися. Зупинятися було ніде.

За п’ятнадцять хвилин до розрахункового руйнування установки аеромодуль перетнув Дніпро. Ми впізнали його відразу. Унизу зблиснула величезна річка, що розтинала землю з півночі на південь.

До «Бумера» залишалося сімдесят чотири кілометри.

Заряд — три відсотки.

— Не вистачить, — сказав я.

— Вистачить, — відповів Женька.

— Там три.

— Машина рахує не так, як ти. Останні відсотки більші за перші.

— Чому?

— Тому що шкала нелінійна.

Француз подивився на нього.

— Ти щойно це вигадав?

Женька трохи помовчав.

— Частково.

Муха навіть не всміхнувся.

— Дуже підбадьорює.

В Аріадни залишалося менше п’яти хвилин.

Вона стояла на дальньому кам’яному пасмі. Звідси палац здавався зовсім невеликим. Люди зібралися нижче, у видолинку, захищеному складкою місцевості. Найвіддаленіші будівлі поселення були ближче до них, але центральний корпус і технічна частина під скелею залишилися майже за кілометр.

Ракх повернувся останнім.

— Усі? — запитала Аріадна.

Він не зрозумів слова, але збагнув запитання й кивнув.

— Мм.

Вона подивилася на палац.

Роки роботи. Обладнання, яке вона колись таємно привезла сюди. Системи Стражі, які не мала права використовувати так, як використовувала. Центральний блок, завдяки якому цей період належав тільки їй.

Тепер блока не існувало.