Розділ 21

Тал кинувся до Наї раніше, ніж хтось устиг його зупинити.

Вона теж побігла. Вони зіткнулися посеред двору, обійнялися так міцно, наче кожен намагався переконатися, що інший справжній, і кілька секунд не могли вимовити ані слова. Потім заговорили обоє водночас — швидко, плутано, перебиваючи одне одного. Тал показував на небо, на аеромодуль, на нас, Ная — на галерею, палац та інших жінок. Слідом підійшов Роак. Ная обійняла і його, але вже коротше, після чого знову повернулася до брата.

Муха стояв за кілька кроків. Він усміхався, хоча очі блищали. Ная не відразу його помітила. Потім побачила намисто на його шиї й завмерла.

Він зняв його й простягнув їй.

Ная похитала головою. Підійшла ближче, підняла нитку й знову надягла йому на шию. Після цього торкнулася долонею його грудей і промовила:

— Мм.

Муха хотів щось сказати, але не знайшов слів. Просто кивнув.

За Наєю з галереї вийшли Лаї, Орра й Вена. Усі були вимиті, перевдягнені в чисті світлі туніки й нагодовані. Орра рухалася обережно, усе ще бережучи поранену ногу. Вена трималася ближче до стіни й напружено озиралася на незнайомих людей. Лаї, навпаки, не могла приховати цікавості. Її погляд переходив із фонтана на кам’яні стіни, з квітучих дерев на столи з їжею. Усе тут здавалося їй неможливим, а вдавати байдужість вона не вміла.

Тал відразу заговорив про Теру. Він показав на північ, зобразив її довгий шлях уздовж річки, потім указав на нас і пояснив, що вона дісталася до «Бумера». Ная відразу пожвавішала. Вона показала, як Тера бігла до лісу з довгим тубусом, а тоді вказала на нас і запитально подивилася. Муха кивнув. Ная заплющила очі й глибоко видихнула. Досі вона не знала, чи врятувалася та, чи загинула в лісі.

Сам тубус ми привезли із собою й повернули Аріадні відразу після посадки. Женька віддав його без суперечок: картини належали їй, а все потрібне хлопці вже побачили й запам’ятали. Аріадна лише перевірила, чи всі полотна на місці, після чого наказала віднести тубус до галереї.

Вона спостерігала за зустріччю збоку. Не втручалася й не квапила. Люди довкола теж трималися на відстані, хоча багато хто з цікавістю розглядав нас, наш одяг, зачіски й особливо Француза, який мав такий вигляд, ніби потрапив не до палацу, а на екскурсію, за яку забули взяти гроші.

Нарешті Аріадна сказала кілька слів місцевою мовою. Ная повернулася до неї, відразу насторожившись.

— Я пояснила, що ви прибули добровільно й можете поговорити одне з одним, — переклала нам Аріадна. — Їй важко в це повірити.

— Вона має на те причини, — відповів Женька.

— Має.

Аріадна не сперечалася.

Вона запропонувала спершу поїсти. Заперечувати було складно. Ми майже нічого не їли зранку, а Тал і Роак після польоту мали водночас наляканий і голодний вигляд. Столи вже стояли під навісом уздовж внутрішнього саду. На них лежали кілька видів хліба й коржів, запечене з травами м’ясо, копчена та засмажена в листі риба, густі юшки, печене коріння, овочі в кислому маринаді, горіхові пасти, сушені й свіжі фрукти. У невеликих чашах стояли солодкі та гострі соуси, а в глиняних глечиках — вода, ягідні напої й слабкий ферментований настій.

Частину їжі ми впізнавали, частину — ні. Для Тала, Роака та жінок майже все було новим.

Першим наважився Роак. Він відламав шматок м’якого хліба, понюхав, обережно відкусив і завмер. Потім швидко доїв решту й відразу потягнувся по другий. Спробувавши м’ясо з пряними травами, широко розплющив очі, щось вигукнув і почав показувати Талу, щоб той неодмінно взяв саме цей шматок.

Тал був менш обережним. Він скуштував густу юшку, обпікся, сердито видихнув, але відразу зачерпнув іще. Потім знайшов солодку фруктову пасту й перестав слухати все, що відбувалося довкола. Кожна нова страва викликала в нього окрему реакцію: здивування, недовіру, короткий захоплений вигук. Приховувати задоволення він не намагався.

Ная та інші жінки вже їли цю їжу після прибуття, але тепер почувалися вільніше. Лаї швидко набрала повну чашу, Вена довго вибирала, а потім захопилася запеченою рибою. Навіть Орра, утомлена й болісно бліда, усміхнулася, скуштувавши м’який хліб із горіховою пастою.

Аріадна спокійно спостерігала за ними. Захват людей перед приготованою їжею, певно, давно став для неї звичним.

Ная та інші жінки сіли поруч із Талом і Роаком. Ми влаштувалися навпроти. Аріадна зайняла місце на чолі столу, хоча окремого крісла чи підвищення для неї не було. Ракх і Мер залишалися стояти біля арки, доки вона не дозволила їм сісти за інший стіл.

Спершу майже ніхто не розмовляв. Тал пробував усе поспіль і постійно присував найкращі шматки Наї. Вона робила те саме, доки між ними не утворилася невелика гора їжі, яку обоє намагалися віддати одне одному. Роак швидко опанував ложку, хоча тримав її в кулаці. Француз показав, як зручніше. Роак спробував, вирішив, що попередній спосіб швидший, і повернувся до нього.

Муха майже не їв. Він спостерігав за Наєю й кілька разів запитував Аріадну, чи все з нею гаразд.

— Можеш запитати її сам, — відповіла Аріадна.

— Вона мене не зрозуміє.

— Я перекладу.

Муха зніяковів, наче досі не подумав, що переклад потрібен не лише для наказів.

— Запитайте… її не били?

Аріадна промовила фразу мовою Наї.

Ная відповіла коротко й показала на Ракха, потім на власне плече. Після цього зобразила боротьбу, спробу втримати людину й удар. Ракх, який сидів осторонь, почув своє ім’я й опустив погляд.

— Під час утечі він ударив її, — переклала Аріадна. — Несильно. Більше не чіпав.

— Бо ви заборонили?

— Бо я не дозволяю бити людей без потреби.

Француз підняв брови.

— А за потреби?

— Іноді.

— Дуже людяно.

Аріадна спокійно продовжила їсти.

— Ви прийшли з часу, де людей не б’ють?

Француз не відповів.

Женька запитав:

— Чому ви тримаєте їх тут?