Розділ 17

Уранці картини знову розклали на траві.

На ніч їх прибирали до «Бумера», бо Женька боявся роси, вогню й цікавості місцевих дітей, яких Кхар міг привести до машини разом із підкріпленням. Тепер полотно з палацом лежало між нами, притиснуте по краях гладеньким камінням. За світлими терасами й колонами здіймалася темна округла гора. Що довше ми дивилися, то менше сумнівалися: це справді був Аю-Даг.

Сумніви залишалися в іншому. Картина не була мапою. Художниця могла написати місце з пам’яті, намалювати палац, якого ще не існувало, змінити відстань до моря й пересунути гору заради гарної композиції. Ми не знали, чи вона вже жила там, чи лише збиралася. Не знали, чи повезли полонянок просто до Криму. Але іншого напрямку в нас однаково не було.

Тера прокинулася ще до світанку. Вона спала біля Кхара й Тала, кілька разів скрикувала уві сні та хапалася за руку, наче знову відчувала петлю на зап’ястках. Ноги в неї розпухли, глибокі подряпини на ступнях запалилися, тому спочатку вона не могла йти назад до великої річки. Етта передала зі стоянки жир, розім’яте листя й м’які смужки шкури. Са промила рани кип’яченою водою, наклала листя й обмотала ступні. Після їжі Тера спробувала пройтися галявиною, кривлячись від кожного кроку, але однаково наполягла, що поведе нас.

Кхар був проти. Він указав на її ноги, потім на ліс і різко похитав головою. Тера відповіла не менш сердито, показала на південь, на тубус і на себе. Вона єдина знала, де стояла небесна машина й куди забрали Наю. Залишатися біля «Бумера» для неї означало знову чекати, поки все вирішують інші.

Зрештою домовилися розділитися. Француз і я залишалися біля машини разом із Кхаром та Роаком. Женька, Муха, Тал і Тера мали пройти до великої річки, оглянути місце посадки й повернутися до темряви. Якщо дорога виявиться довшою, вони заночують у безпечному місці й прийдуть уранці. Кхар довго пояснював Талу, що не можна кидатися за будь-яким слідом і йти далі без інших. Тал слухав похмуро, але кивнув.

Муха хотів узяти маркер. Женька не дозволив.

— Ми ще не знаємо, коли вона прилетить на переговори. Зброя має залишатися тут.

— А якщо там її люди?

— Тоді один маркер нас не врятує.

— Дуже обнадійливо.

Усі свої речі хлопці залишили в «Бумері» й вирушили без зайвого вантажу. Тера знала дорогу, Тал — ліс, а до великої річки, за її поясненнями, можна було дістатися й повернутися без довгої зупинки. Але Женька однаково наполіг на флягах. Тера знала джерела й місця, де воду можна пити безпечніше.

Перед відходом вона кілька разів обійшла галявину, намагаючись відновити напрямок. Потім стала обличчям до сонця, подивилася на течію й указала вниз по річці. Небесна машина понесла їх туди.

Вони зникли в лісі, а ми залишилися чекати.

Згодом Женька докладно розповів мені про дорогу, і з часом його розповідь змішалася в пам’яті з тим, що я сам уявляв. Тому їхній шлях я бачив майже так, ніби йшов поруч.

Спершу вони рухалися нашим берегом, не відходячи далеко від води. Тера кульгала, але тримала добрий темп. Тал ішов попереду й постійно перевіряв сліди. У кількох місцях на вологій землі ще збереглися відбитки її ніг, залишені під час утечі. Поруч траплялися сліди оленів, биків, дрібних хижаків і один величезний круглий відбиток, у якому вільно помістилася б людська голова. Тера зупинилася біля нього, показала руками довгі бивні й повела плечима, зображаючи важку ходу.

— Слон, — сказав Муха.

Женька оглянув зламані вище за його зріст гілки.

— І пройшов нещодавно.

Тал присів, торкнувся краю сліду й указав у бік заростей. Потім провів долонею поперек горла: не йти. Вони обійшли це місце схилом, намагаючись триматися проти вітру. Кілька разів попереду чули тріск гілок, але самої тварини не побачили.

У лісі було задушливо. Після ранкової прохолоди повітря швидко нагрілося, під одягом виступив піт, а над вологою землею здійнялася мошва. Спершу Муха відмахувався, потім натер відкриті руки сумішшю золи й жиру, яку дав Кхар. Запах був огидний, зате комах поменшало. Женька наслідував його приклад. Тал і Тера дивилися на них із тихим задоволенням: люди з небесної машини нарешті вчилися очевидних речей.

За кілька кілометрів ліс відступив. Маленька річка стала ширшою, течія сповільнилася, обабіч з’явилися заболочені ділянки, очерет і низькі острівці. Тера вивела їх на сухе підвищення, звідки можна було бачити далі. Попереду земля розкривалася, і над деревами лежав величезний світлий простір.

До великої річки залишалося менше години.

Місце посадки знайшли за прим’ятою травою. На відкритій ділянці біля гаю збереглися дві широкі овальні вм’ятини. Усередині трава була притиснута й подекуди підсушена гарячим повітрям. Поруч лежали обламані гілки, кілька клаптиків м’якої стрічки й сліди багатьох ніг. Тера відразу показала, де лежали полонянки, де стояли ящики й куди вона побігла з тубусом.

Муха опустився навколішки біля сплутаної трави.

— Тут була Ная?

Тера зрозуміла ім’я, указала на місце біля дерева й лягла на бік, завівши руки за спину. Потім показала, як Ная звільнилася, як перерізала петлю, як тримала охоронця.

Тал знайшов у траві обрізок м’якої стрічки. Довго крутив його в руках, намагався розірвати й не зміг. Потім сховав за пояс, наче то був слід сестри.

Муха шукав ніж. Розсував траву, перевіряв біля вм’ятин від ящиків, обходив місце, де Ная боролася з чоловіком. Тера спостерігала й зрештою показала: чужий чоловік підняв червону річ, а небесна жінка забрала її.

— У неї ніж, — сказав Муха.

Женька кивнув.

— Отже, Ная більше не зможе ним скористатися.

Муха нічого не відповів. Торкнувся намиста й іще раз оглянув землю, хоча вже розумів, що подарунок забрали разом із полонянками.

Від місця посадки вони вийшли до великої річки.

Спершу побачили воду між деревами, потім берег різко відкрився. Перед ними лежала річка, така широка, що протилежний бік здавався окремою землею. Основна течія проходила далі від берега, важка й на вигляд спокійна, але ближче до середини вода рухалася широкими темними смугами. Між берегом і річищем простягалися острови, піщані коси, протоки й зарості очерету. Над водою кричали птахи. На мілководді стояло стадо великих тварин, схожих на биків, а біля далекої обмілини рухалися сірі спини.