Розділ 36

Темніло швидко.

На схилі це відчувалося особливо. Поки сонце стояло над камінням, здавалося, що день ще тримається, що можна встигнути принести ще гілок, знайти ще сухих стебел, обійти ще один чагарник. Але варто було йому опуститися нижче, і тіні одразу стали довгими, щільними, синіми. Камені, вдень гарячі й майже блискучі, темнішали. Зарості перетворювалися на суцільні плями. Тріщини в лаві ставали схожими на провали, в які краще не дивитися.

Хлопці стояли біля своєї майбутньої стоянки й дивилися на купу деревини, яку встигли натягати.

Купа начебто була велика.

Якщо дивитися втомленими очима — навіть величезна. Сухі стебла, гілки, шматки кори, кілька товстих уламків старих стовбурів, якісь кострубаті корені, вирвані з пухкої землі, пучки сухої трави. Усе це лежало між камінням, поруч із першим місцем для багаття, і мало означати безпеку.

Але що темніше ставало, то меншою здавалася ця купа.

— Мало, — сказав Француз.

Женька, який саме очима перераховував товсті гілки, кивнув не відразу.

— Для одного багаття вистачить.

— А нам потрібне одне?

Муха подивився на нього з утомленою підозрою.

— Тільки не кажи, що ти хочеш три.

Француз не відповів. Він показав на кам’яний майданчик довкола них. Місце було відкрите, але не зовсім рівне. З одного боку — низька полиця, з іншого — тріщина, далі кущі й сухі стебла. Якщо тримати одне багаття в центрі, то вся увага буде на ньому. Спина все одно залишиться спиною. А ніч тут, як вони вже знали, любила заходити саме звідти, звідки її найменше чекаєш.

Женька зрозумів думку.

— Два багаття, — сказав він.

Муха повільно повернув голову.

— Я все-таки віддав би перевагу варіанту «дім».

— Два багаття, — повторив Женька. — Одне основне. Друге трохи далі, менше, але щоб горіло. У темряві будуть як два ока.

— Це науково? — спитав Муха.

— Не знаю. Але тварини бояться вогню. Дві плями вогню можуть лякати сильніше, ніж одна.

Француз додав:

— І між ними простіше триматися. Не бігати навколо одного кола.

Це було не доказом, а рішенням. Може, правдою. Може, самопереконанням. Але після всього, що вони бачили за день, сама думка про два вогні одразу почала здаватися правильною. Одне багаття — це стоянка. Два — уже межа. Лінія. Щось, що не просто гріє, а дивиться в ніч.

— Значить, мало, — сказав Муха, дивлячись на купу вже зовсім іншими очима.

— Значить, тягаємо ще, поки видно, — сказав Женька.

Вони знову пішли по деревину.

Цього разу брали все. Не тільки зручне й сухе, а будь-що, що могло горіти або хоча б тліти. Ламали сухі стебла, тягли кору, відривали гілки від низьких дерев, збирали завали, які вдень обходили стороною. Кілька разів знаходили такі важкі уламки, що вдвох ледве зрушували їх із місця. Француз упирався ногами, Женька тягнув за сухий корінь, Муха підхоплював збоку й лаявся вже майже без слів, самими видихами.

Найнебезпечнішими були повалені стовбури.

Після дня на сонці згори вони здавалися сухими, але знизу під ними зберігалася волога, темрява і чуже життя. Першого разу Француз перевернув товстий уламок палицею, і звідти одразу метнулася тонка кольорова змія. Вона не поповзла геть відразу, а підняла передню частину тіла й ударила в повітря, ніби була обурена самим фактом існування людей.

Француз відскочив.

Муха теж, хоча стояв найдалі.

— Я так і знав, — тихо сказав він.

Женька підняв маркер, але стріляти не став. Змія постояла ще секунду, потім зникла в тріщині між камінням.

— Більше руками не ліземо, — сказав Женька.

— Дякую за своєчасну інструкцію, — озвався Муха.

Після цього всі стовбури спершу штрикали палицею, потім рухали ногою, потім чекали. Іноді звідти вискакували жуки, іноді ящірки, іноді нічого. Один раз під корою щось зашипіло так різко, що навіть Француз вирішив не перевіряти. Той уламок залишили на місці. Ще раз Муха вже взявся за гілку, але Женька встиг помітити під нею тонкий візерунчастий хвіст. Муха прибрав руку повільно, з таким обличчям, ніби його попросили не дихати до наступної ери.

Обійшлося.

Коли стало майже темно, вони повернулися до стоянки з новою здобиччю. Тепер купа справді виглядала серйозніше. Не вічний запас, звісно. Не склад. Але на ніч мало вистачити, якщо не палити бездумно й якщо великі уламки триматимуть жар.

Вони розклали два багаття.

Основне — ближче до кам’яної полиці, де збиралися спати. Велике, широке, з товстою основою із сухих гілок і кори. Друге — метрів за десять-дванадцять далі, трохи нижче схилом, між двома каменями. Його зробили меншим, але так, щоб воно було видно з іншого боку стоянки. Між багаттями залишався простір, де можна було сидіти, рухатися, тримати маркер і не почуватися повністю відкритими.

Спершу обидва багаття більше диміли, ніж горіли.

Сира деревина шипіла, гілки викидали пару, дим стелився по землі, ліз в очі, змушував кашляти. У перші хвилини Муха взагалі мав такий вигляд, ніби ніч вирішила почати з копчення живих людей. Але хлопці вже розуміли, як піднімати мокрий вогонь: тонке — вниз, підсохле — зверху, вологе — поруч на прогрівання, товсте — тільки коли з’явиться впевнене полум’я. Вони годували обидва багаття обережно, не кваплячись, переходячи від одного до другого.

За годину вогонь став справжнім.

Основне багаття горіло рівно, глибоко, з червоним жаром усередині. Товсті колоди спершу довго чорніли, потім бралися по краях, випускали пару, тріскалися й нарешті починали світитися в розломах. Запасне багаття було нижче, але яскравіше: у ньому більше горіли сухі стебла й кора. Іноді полум’я здіймалося високо, потім швидко просідало, залишаючи дим і вуглини. У темряві обидва вогні справді здавалися двома величезними очима, що дивляться в різні боки схилу.

Ніч довкола відступила.

Не зникла. Просто трималася далі.

Спершу хлопці тільки відчували це. Потім побачили. У темряві за камінням кілька разів миготіли очі — низько, далеко, не наближаючись. Щось шаруділо серед сухих стебел, але не йшло до вогню. Один раз згори схилом долинув короткий хрипкий крик, потім швидкий тупіт дрібних лап, потім тиша. У небі вже майже не було крил. Летючі тварюки пішли кудись у темряву або сиділи на своїх каменях. Зате земля звучала. Далекі зойки, тріск гілок, рев великої тварини десь унизу, відповідний крик із заростей, свист комах, скрегіт камінців під чиїмись лапами.