Це щось на зразок вступу

Олесь Поліщук

Три історії, почуті в потязі

And then they asked me, if I am steam powered...?

                                      Gaaki, mutant

Зараз я не користуюсь потягами, тому що мені нема куди їхати. Роки мого активного життя вже позаду, і мені залишається тільки згадувати ті чи інші випадки, свідком чи учасником яких я був. В більшості ці спогади зовсім не цікаві для оточуючих. Ними ділитись би з такими ж стариганами як я. Десь у дворі, на лавочці. Обов’язково спираючись на щербату дерев’яну палку. А до своїх Vis-a-Vis, які сидять рядочком, як курки на сідалі, звертатись виключно по-батькові. Але я терпіти не можу такі посиденьки. Мене нудить у компанії стариганів.

Але дана Богом мені, рівно як і всім живим істотам,  асоціативна пам'ять витягає з минулого аж ніяк не випадкові події. Якимсь боком ті старі колізії пов’язані з теперішніми. Про таке попереджав ще біблійний пророк Екклезіаст. Так і казав: «Ой, шановні, не сьогодні це почалось і не вчора, а за віків, що були перед нами». (Хай він пробачить мені вільне цитування його слів).

І три правдиві історії, що я пропоную, покликані не стільки відтворити минуле (хай би воно провалилось), скільки натякнути, звідки взялись теперішні негаразди. Бо люди мають дивну звичку осучаснювати всі явища. Та навіщо я вас агітую? Кого серйозно зацікавила ця проблема, пропоную кинути читати цей аматорський опус і ознайомитись з одкровеннями пророка Екклезіаста, якого я вже згадував. Там і про камені сказано. Коли збирати, а коли розкидати. Там і про «жити-помирати», що особисто для мене стає актуальним. Коротше кажучи – вирішуйте.