Епілог

Епілог

     Алеєю Центрального парку міста Харкова неспішно йде молода жінка у світлому плащі, тримаючи у руках великий білий конверт.

Вона з посмішкою згадувала, як гуляла тут з подругами, як познайомилася з чоловіком ще бувши студенткою. Минуло лише два тижні з часу відрядження коханого, а вона шалено скучила за ним. Думки її те і справа завертали до його теплих обіймів, солодких поцілунків та ароматних млинців.

У підсвідомості періодично спливали дивні картинки, немов спогади: люди в білому, вогонь, яскраве світло. Розум трохи плутав думки, ставлячи питання: «Що сталося?». Та насправді все йшло своєю чергою, як і має йти в її стані.

 Життя останнім часом було рівним і нічого грандіозного не відбувалося. Окрім знайомства з горе мотоциклістом - Павлом, який врізався в дерево біля їхнього будинку. Але про це її чоловік поки не знав. Як сказати телефоном, що його молоденької липи більше немає? Краще залишити це на теплу зустріч в аеропорту. Також він не знав, що вони з Христиною сиділи з цим Павлом в ресторані. Ще й примудрилися познайомили його зі своєю медичною сестрою з жіночої консультації, Наталею, яка  хлопцеві дуже приглянулася. Тепер пара є вхожою у їх дім і очевидно молоді люди стануть новими друзями родини.

- «Знову би сварив мене за сватовство», - думала жінка.

Краща подруга з головою тонула в роботі, намагалася встигнути усе до виходу у декрет.

- Скоро життя зміниться в корінь, - сівши на лавочку біля виходу з парку, сказала темноволоса красуня, щільніше прикриваючи пальто. - Скоро ми зустрінемося доню, - жінка дістала з конверта знімок УЗД, де смоктала пальчик її крихітка. – Ще трохи, Валеріє, і ми тебе обіймемо з татком.

В животі дитятко мов почало витанцьовувати і жінка смикнулася. Вітер підхопив знімок віднісши в бік прохожої поруч молодої пари.

Молоденька дівчина легко ухопила документ і віддала його вагітній.

- Це певно Ваше.

- Дуже дякую. Не знаю як би пережила таку втрату. Це ж наші перші світлини.

Дівчина у відповідь посміхнулася і присіла поруч:

- Кого очікуєте, якщо не секрет?

- Доньку.

- Класно, а ім’я уже обрали, чи після пологів?

- Обрали, назвемо її Валерією.

- Яке чудове ім’я. Ви не подумайте нічого такого, просто я теж у положенні правда стать малюка ще невідома, зарано. Ми з нареченим ще не розповіли про це моїм батькам, я дуже хвилююся.

- Даремно, це таке щастя. Вони не можуть не зрадіти.

- Дякую Вам, за підтримку. Давайте ми вас додому підвеземо.

- Ні не варто, я прогуляюсь. Ой! – живіт смикнувся так, що це було помітно через пальто.

Хлопець підійшов до жінок і запропонував:

- Вибачте мені, але погляньте, які на небі хмари. Дозвольте ми підвеземо Вас. Щоб не турбуватися чи не промокли Ви.

- Я згодна, але тоді я пригощу вас чаєм.

- Згодна, Анастасіє, - промовила дівчина посміхаючись.

- Звідки Ви знаєте моє ім’я.

Дівчина налякано поглянула на свого хлопця та на вагітну, промовивши:

- Не знаю, само вирвалося. Може Ви представилися?

- Наче ні. Та хай там як, я дійсно Анастасія.

- Приємно, я Лорена, а це мій наречений Руслан.

На вулиці зірвався вітер, у повітрі добряче запахло дощем. Трійка жваво рушила з парку не знаючи, що щойно на очах Всевишнього відбулася ще одна важлива зустріч у їх життях. Не знаючи, що їх чекають десятки років міцної дружби.