XXIV

XXIV

Лежачи в росяній, холодній траві, вона не відразу змогла розплющити очі. Безліч людей в білих, ошатних балахонах, стояли спинами попереду неї. Що це ангели, зрозуміла відразу, але де вона і як тут опинилася, второпати не могла. Тіло її одягнене в білу накидку поверх розшитої сукні, сьогодні відчувало зовсім не райське тепло. Холодна, волога трава огорнула тіло малоприємною прохолодою. Сонце зовсім не гріло та і світило інакше ніж вона бачила в Едемі. Все було відмінним від земного, але і від небесного.

Повсюди стояв густий туман, який наповнював повітря вологістю і заважав оглянути місцевість. Десь чувся знайомий голос, але чий він розібрати було складно, адже ангели стояли, перешіптуючись. Жінка йшла на голос ледь переставляючи важкі ноги.

 Чиїсь руки похапцем схопили її за лікоть і затули рот.

- Ні слова, - наказав жіночий голос. – Я друг, не тікай і мовчи.

Дівчина в білому, з повністю прихованим за капюшоном обличчям покрила голову Анастасії. Відійшовши  від натовпу незнайомка відкрила лице, тихо мовлячи:

- Анастасіє, я Азалія, ​​Хранитель твоєї дочки. Я відчула тебе на відстані. Боюся тобі не варто затримуватися довго, щоб темні не відчули. Як ти опинилася тут?

- Чому я тут мене саму цікавить. Я була в лікарні у Олега, не давала його… О, Боже! Що з ним? Де ми?

- На нейтральній території для обох сторін. Поводь себе тихо, тут «темні» і «світлі» рівні. Нам заборонено застосовувати сили, тому вони зведені на мінімум. Ми не зможемо захистити тебе.

- Ось ти де? - підійшовши, обурено сказав Нетса. - Я відчув тебе відразу. Дякувати Богу, що вони не відчули.

- Що з Олегом? І як я тут опинилася? Моє місце зараз у лікарні.

-  У тебе дуже розвинений зв'язок зі духом своїм. Лавія цього боялася. Твоє бажання бути з чоловіком привело до неусвідомленого виходу з тіла. Ти зараз порушила не один Закон Небесний.

- Але я ж янгол!

- Земний, Анастасіє, земний. Тебе легко відслідкувати, ти не маєш зовсім бойових навичок, та і бути тут не можна тобі. Але гірше того, що демонам буде легко впіймати тебе. Ми не можемо того допустити.

- Олега тепер знайдуть?

- Не хочу лякати, але його вже знайшли. Темні дізналися про все, і зараз за душу Олега йде боротьба. Порушені закони Природи, Буття, Всебалансу та й Всесвіту в цілому. Один з пари Слізних занадто цінний трофей для них. Темні заберуть дух його, і надіємося, на радощах забудуться пред'явити нам звинувачення про порушення всіх домовленостей, або почнуть порушувати наші правила. Тоді Апокаліпсису не минути. Страждати будуть смертні в будь-яких варіантах. Без кохання ваш світ утратить обличчя людяності.

- Що ж робити?

- Лавія тягне час, але плану немає. Олега вогненні кайдани уже сковують.

- Ось чому мене обпікало, - показуючи шию.

- Тебе обпікало? - з подивом промовила Азалія.

- Що ж із нею робити, Азаліє? На нас уже звертають увагу. Тобі час іти, Анастасіє.

- Я нікуди не піду.

Злість переповнювала Настю, адже їй і тут хочуть перешкодити взяти участь в житті її чоловіка. Не встигла вона закінчити обурливу репліку, як пролунав страшний крик:

- Я не видам її, хоч роби так вічність! - кричав Олег.

Почувши голос коханого щось всередині Насті стало легким. Коротенький спалах світла перед очима, та повна втрата тактильних відчуттів. Вона опинилася посеред галявини поруч з Олегом, розкривши від подиву рот і вирячивши очі.

Навколо стояли беземоційні ангели, причому деякі з них були зовсім не схожі на бачених нею раніше. Деякі постаті у розкішних, розшитих балахонах, інші у звичайних, мов з мішковини. Хтось у напівпрозорих легких тканинах не приховував тіла, а хтось у важких одежинах із наглухо закритими тілесними ділянками. Одні мали крила, інші металеві обладунки і лише плащі на спинах. Низькорослі й навпаки занадто високого зросту. З  довжелезним волоссям та безволосі представники ангельського поріддя. Всі вони направили погляд на неї, на ту, що будучи могутнім янголом протягом невідомої кількості часу, залишалася новачком-першопроходцем.

Всередині імпровізованого кола стояли також Лавія, Шарміль і троє  малоприємних людей в чорному одязі. Їх  видовжені лисі голови з блідою жовтою шкірою рясно вкривали символи. Бридкі обличчя з червоними, налитими кров'ю очима, тоненькими губами та гримасною посмішкою навіювали страх.

В той момент, коли один із темних хотів завдати Олегу черговий удар батогом, Анастасія з’явилася поруч і з усією злістю, що збиралася протягом часу хвороби коханого, вдарила тварюку по моторошній пиці.

- Анастасіє! - крикнула Лавія, яка стояла не дуже далеко.

З плечей Родового Ангела впав додолу балахон. Настя побачила перед собою зовсім не те, що бачила раніше: кований з золота одяг огортав точену струнку фігуру, на поясі висів масивний золотий меч, а світловолосу, химерно виплетену зачіску, довжиною нижче колін, прикрашав тоненький золотий обідок й ланцюжки. На руках ангел мала численні браслети, які дзвеніли від кожного руху, мов тисячі дзвіночків.

Лавія розкрила великі білі крила, які злегка світилися, блакитним сяйвом. Від цього руху пір’їнки розлетілися довкола, створивши ефектний епізод.