За сімейними обставинами

 У неділю Тіна почувалась найсамотнішою людиною у цілому світі. Вона постійно перевіряла свій телефон, чи бува, хтось не написав. Дивилась, чи онлайн Вероніка і Сашко. Їй дуже кортіло поговорити з подругою, однак Тіна не могла навіть уявити їх діалог. «Алло, привіт! А ти, випадково, не хочеш переді мною вибачитись і повернути мого хлопця назад?». Так, це звучало безглуздо. Дівчина згадала янгольське обличчя Сашка та його усмішку і її накрила хвиля смутку. Вона навіть спробувала поплакати, аби полегшити душевні муки, однак не вдалось. Не допомогла навіть підбірка сумних пісень із ноткою ностальгії. Тіна двічі спробувала набрати Ігоря, однак чула в слухавці тільки короткі гудки. «Авжеж, абонент зайнятий. Сподіваюсь, не тією білявкою, як там її, Ніколь». Насправді Тіна не ревнувала, однак була вкрай не задоволена наявністю конкурентки. Вона досі сприймала Ігоря, як вдалу для себе партію, незважаючи на те, в яке небезпечне становище поставила дівчину його родина. Однак у своїй голові Тіна вже майже його виправдала. «Все має свою ціну, питання тільки в тому, чи готовий ти її платити» – зітхнувши вона і налила собі велику порцію гарячого шоколаду. Тіна прихопила з полиці тоненький любовний роман і зручно вмостилась у крісло біля вікна. Дівчина читала слово за словом, однак окремі уривки ніяк не складались у одну картину в її голові. Тіна думала геть про інше. Вона бачила перед собою зелені очі Сашка. Щойно вони зустрілись, її тягнуло до цього юнака, наче магнітом. Так, Сашко в результаті повівся жахливо. Однак та магія, той зв’язок, що був між ними, вартував всіх теперішніх страждань. Це така рідкість. Тіна прокручувала в голові моменти їхньої близькості і в неї бігли мурахи тілом. Звичайно, вона розуміла, що в неї з Сашком у довгостроковій перспективі нічого б не вийшло. Він був ще надто юним, невизначеним, ненадійним. Та якби хлопець дуже старався, то, можливо, Тіна б таки дістала свої вкриті пилом рожеві окуляри і дала їхній парі шанс. «Якби ж то мене тягнуло до Ігоря так само як до Сашка, все було б набагато простіше». Дівчина ще трошки покрутила в руках книжку, допила гарячий шоколад і вирішила зателефонувати мамі.

— Привіт, люба! Як справи? — у слухавці пролунав знайомий теплий голос. Тіна одразу уявила, як її мама стоїть на кухні, тримаючи телефон плечем біля вуха, і щось готує.

— Привіт, мам! Все чудово. Багато роботи, різних справ. — Тіна вирішила не перелічувати, які саме «справи» мала: зустрічалась із двома чоловіками одночасно, сиділа за ґратами, полювала на сірих ворон, хворіла, прала овечу вовну і майже щодня рятувала свій магазин від якоїсь халепи. — Нічого цікавого. Ти як?

— У нас з татом все добре. Відпочиваємо, завтра на роботу, — жінка стишила голос. — Я знаю, ти в мене пані ділова, тому нагадую заздалегідь: через місяць у твого батька День народження. Ювілей, 50 років! Було б дуже добре, якби ти приїхала. Він виду не подає, однак впевнена, що дуже сумує. Вчора навіть переглядав твій шкільний альбом замість новин, а це вже серйозно.

 Тіна усміхнулась. Її завжди дуже зворушувало те, як батьки через стільки років продовжували дуже ніжно та турботливо ставитись одне до одного. Мама не тільки дбала про те, аби батько не ходив голодним і пом’ятим, але й намагалась зробити кожен його день трохи щасливішим. Їй було не байдуже і йому так само.

— Добре, я постараюсь, — сказала Тіна, однак для себе вирішила, що зробить все можливе, аби приїхати. Хіба що її знову запроторять за ґрати.

— Постарайся, люба.

— Мам?

— Так, доню? — жінка вичекала паузу і запитала. — Що таке, кажи?

— А як ти зрозуміла, що саме за тата варто виходити заміж? Ну, тобто, як ти визначила, що саме він тобі підходить? За якими критеріями? — Тіна намагалась максимально точно поставити питання, яке її цікавило. Вона відчула, що її щоки розчервонілись від сорому. Дівчина дуже рідко питала в мами про особисте, тому зараз почувалась ніяково.

— Не було ніяких критеріїв, люба. Ти ж знаєш, ми побралися одразу після школи. Просто були молоді і дуже закохані. А потім все якось закрутилось і народилась ти, — жінка на мить замовкла, однак Тіна була впевнена, що мама зараз усміхається. — Ми просто росли і дорослішали разом, багато всього пережили за ці роки. От і вся історія.

 Тіна зітхнула. Вона згадала Олешка і свій втрачений шанс із кимось разом подорослішати і пройти всі життєві труднощі. Мама наче відчула, що її відповідь була недостатньою для дочки, тому продовжила.

— Але ми з тобою, Тіно, дуже різні. Ти б наврядче вискочила заміж одразу після школи, бо марила університетом. В тебе, люба, чудова кар’єра і ми з татом дуже пишаємось своєю донечкою.

— Дякую, мам, — Тіна спробувала зробити свій голос веселішим.

— Та якби я обирала чоловіка у твоєму віці, то в першу чергу звертала б увагу на те, чи підходить мені його характер та стиль життя. Бо ти вже дівчинка доросла і підлаштуватись під когось навряд вийде. Настав час порад, про які ти не просила, однак я не втрималась. Пробач, люба, — жінка засміялась і Тіна почула, як на задньому фоні вона щось ретельно вимішує.

— Ні, ні, все добре, продовжуй.

— Тож, коли ти будеш обирати собі пару, перш за все потрібно дуже добре розібратися у собі. Це – головне.

 Тіна знову зітхнула. Ну чому найскладніше завжди виявляється найважливішим? Дівчина вирішила змінити тему.

— А що готуєш?

— Улюблений суп твого батька, — задоволено відповіла мама.

— Гречаний з куркою? Ви такі милі, що я вже не витримую. Передавай татові привіт. — Тіна поглянула на Бонбона, який вже почав нервово крутитись біля дверей.

— Не забудь про ювілей, Тіно! Люблю тебе.

— І я тебе, мам.

***

 Тіна йшла знайомою засніженою стежкою через ліс до будинку Назара. Вона лишила конверт із двома тисячами доларів вдома під подушкою. «Не можу повірити, що весь геніальний план Ігоря складався із хабаря». Їй дуже хотілося знову налагодити стосунки із Назаром, адже вони добре потоваришували. Та водночас Тіна переживала, чи взагалі це тепер можливо. Дівчина пришвидшила крок і почала підганяти Бонбона. «Назару, напевно, ой як не легко з жінками. Він весь із себе такий принциповий і впертий. Цікаво, чи він із кимось зустрічався взагалі?». Тіна намагалась уявити чоловіка поряд із котроюсь із місцевих дівчат, та в неї ніяк не виходило. «Може Стефанія? Ні, точно ні. І чого б це мене взагалі цікавило? Не мій типаж, надто незрозумілий». Тіна прокручувала в своїй голові їхні зустрічі за останній час, а їх було чимало. Вона не могла згадати, щоб Назар щось їй розповідав про себе та своє життя, окрім згадок про загиблого на війні брата. Зазвичай говорила Тіна, а чоловік просто слухав. Вона не знала його віку (близько тридцяти п’яти?), не знала, чи був він колись одружений, не знала, яку музику він любить (напевно рок?) та яка в нього улюблена страва. «З мене дуже-дуже кепський друг. Можливо, тому і Вероніка поїхала? Хоча я ж завжди у всьому їй допомагала». З думкою про те, що їй доведеться не тільки вибачитись за учорашню ситуацію, а й ще багато чого надолужити у спілкуванні з Назаром, Тіна вже майже підійшла до його будинку. Їх розділяло кілька дерев і вузька стежка до дверей. Та оскільки Бонбон саме вмостився, щоб сходити в туалет, дівчина спинилась. Вона почула невиразну чоловічу сварку всередині будинку, тому розгубилась, відступила на кілька кроків назад і сховалась за стовбуром найближчого дерева. Тіна знову прислухалась, однак на цей раз було тихо.