Третє правило в'язниці

 Тіна витрусила свою косметичку на ліжко. Одразу після сніданку дівчина випила жарознижувальні препарати, сходила в душ і зробила укладку. Що ж стосується макіяжу: їй довелося накласти вдвічі більше тонального крему, пудри і рум’ян, аби хоч трохи замаскувати червоні плями на обличчі та шиї від температури. Очі Тіни вкрила тонка сіточка червоних капілярів. Дівчина не пошкодувала туші та підводки, аби погляд не здавався таким хворобливим. Коли ж дійшла черга до помади, вибір був очевидний: багряна. Однак Тіна ніяк не могла її знайти. Дівчині не хотілося здатися Ігорю слабкою чи виснаженою. Тож, коли вона нарешті нафарбувала губи, то полегшено видихнула, як воїн, що ретельно підготував зброю до поєдинку. На неї чекала важка задача: не втратити підтримку Ігоря, адже він єдиний може їй допомогти виплутатись із цієї кримінальної справи своїми зв’язками та грошима. Водночас вона мала тримати його на відстані, про жодну довіру мова вже не йшла.

 Надворі засигналило авто і Тіна, прихопивши шубу колишньої подруги, вийшла за двері. Вони з Ігорем стримано привітались.

— Ти сьогодні в образі, — підмітив Ігор. Тіна так і не зрозуміла, він хотів сказати щось приємне чи покепкував з неї. Однак з’ясовувати не стала. «Головне, що він не запитав, чи я часом не захворіла». Всю дорогу вони їхали мовчки. Тіна дивилась у вікно і впізнавала пейзажі, які бачила зі службового авто у ранок, коли її заарештували. На щастя, в якийсь момент Ігор звернув на іншу дорогу. Він постійно тарабанив пальцями по керму і робив музику то гучніше, то тихіше. В якийсь момент Тіні здалося, що вона от-от почне задихатись: чи то через хворобу, чи то через шубу, однак скоріш за все виною тому була напружена атмосфера між нею та Ігорем. Та, на щастя, машина пригальмувала біля невеличкого бару, зовсім не схожого на ті елітарні місця, в які її раніше водив Ігор.

 Вони сіли за маленький круглий столик у кінці оббитої дубовою шалівкою зали і спочатку просто мовчали. Коли офіціантка нарешті принесла дві склянки віскі та тацю із закусками, Ігор дочекався, поки вона відійде і заговорив.

— Тіно, вибач мені, — випалив він і зробив великий ковток медового напою. Тіна не очікувала від нього такого щирого пориву і розгубилась. Вона звикла, що Ігор завжди з усіма спілкувався в своїй лисячій манері, так, ніби йому відомо набагато більше, ніж співрозмовнику. — Я…я не хотів. Чесне слово. Навіть не думав, що так може бути. Мене попросив батько, я не мав вибору.

— Вибір є завжди, — те, що Ігор почав вдавати із себе жертву, роздратувало Тіну.

— Але не в мене. Тобі не зрозуміти, — чоловік, який завжди був стриманим та відстороненим у спілкуванні з Тіною, тепер дивився на неї вкрай розгублено. Він навіть видався дівчині вразливим і беззахисним, як мала дитина. Вона, однак, не поспішала його жаліти і хотіла краще розібратись у ситуації.

— Це була батькова справа. Він це все організував і виконавицею обрав тебе.

— Ти маєш на увазі – жертвою? — обурилась Тіна.

— Я його просив не робити цього. Хотів, щоб під тими паперами підписався хтось інший. Однак він ніколи не змінює свої рішення. Всі мусять жити за його правилами.

— Тому ти і підставив мене? Бо татко так сказав?

— Ні, про затримання навіть мови не було. Він мене запевнив, що все має пройти гладко і ти навіть ні про що не дізналася б, — Ігор закрив обличчя руками і стишив голос. — Правду кажучи, це вже не перша подібна його справа. Минулого року…

— Стоп! Досить, мене не цікавлять жодні інші подробиці. Я й так втягнута у ваші «справи» по самі вуха.  — Тіна зробила глибокий вдих і закашлялась. Її голос почав хрипнути. — Скажи краще, як мені тепер виплутатись?

— Я злюсь на батька через те, що ти тепер під слідством. Однак тільки вчора я зрозумів, чому він обрав саме тебе. Батько чудово розбирається в людях. І він вкотре не помилився, як би дивно це для нас не звучало, — говорив Ігор, а Тіна уважно слухала кожне слово, силою стримуючи раптові напади кашлю. — На щастя, ти не сказала слідчому жодного зайвого слова. Ти не заклала ні мене, ні батька, поводилась вкрай розумно. Не кожна людина здатна на це. Щойно батько про все дізнався, він вніс за тебе заставу і взяв твою подальшу долю під свою опіку. І це дуже добре. Батько цінує розумних і відданих людей. В нього є серйозні зв’язки і ресурси, аби зам’яти цю маленьку неприємність. Я тобі обіцяю, що та ніч, яку ти провела за ґратами – перша і остання у твоєму житті. — Ігор замовк, уважно спостерігаючи за Тіною. Кожен маленький ковток віскі боляче обпікав її застуджене горло, від чого на очі набігали сльози. Ігор, напевне, подумав, що вона розчулилась і готова його пробачити. Однак дівчина відставила від себе склянку і заговорила рівним спокійним голосом.

— Я хочу звільнитись із компанії і поїхати звідси якнайшвидше. Не бажаю більше мати з цим вашим «сімейним бізнесом» нічого спільного, — її погляд був суворий та рішучий.

— Я так і думав. Справді, чекав, що ти скажеш щось подібне, — Ігор відкинувся на спинку стільця і потер коліна. Він ретельно підбирав слова. — Тіно, зрозумій, ти під захистом мого батька тільки доти, доки все йде за звичним сценарієм. Прошу тебе, жодних різких рухів.

— Що ти маєш на увазі?

— Доки ти працюєш у нашій компанії, зустрічаєшся зі мною і граєш за умовними «правилами», то цим показуєш свою відданість і надійність. Батько розумітиме, що ти на його стороні і все під контролем. Якщо ж ти підеш з компанії…

— То що тоді? — Тіна напружилась, а потім розсміялась. — Тільки не кажи, що мене пристрелять!

— Ні, звісно ж ні, — Ігор замахав руками, щоб вона стишила тон. Тіна ж була ладна побитися об заклад, що це було найневпевненіше «ні», яке вона чула у своєму житті. — Однак батько розумітиме, що ти тепер сама по собі. На тебе в будь-який момент може натиснути слідство або ж його конкуренти. Одним словом, ти будеш небажаним свідком. Нічого хорошого з такими людьми не трапляється, повір мені.