Корчма

 Четверта ранку, знову кляті вівці. Тіна скочила з ліжка, побігла до вхідних дверей, нашвидкуруч взулась та вийшла на ґанок.

— Шановний! Гей! — почала гукати дівчина до самотньої чоловічої фігури, що йшла перед отарою. — Стривайте! — однак незнайомець навіть не повернувся, він був вже далеко, проте не настільки, щоб не почути крики Тіни. Дівчина спробувала зійти з ґанку, однак її черевик одразу почала затягувати в’язка багнюка. «Ні, я за ним не бігтиму, і так вчора ледь відмилась від цього лайна». Останні вівці пробігали її подвір’ям вслід за отарою. Тіна махнула рукою і пішла в дім. Вероніка вже сиділа на дивані і чухала сонного Бонбона.

— Як ти? — обережно спитала вона подругу, згадуючи вчорашній концерт. Тіна ввечері не на довго дала волю своїм емоціям, десь за пів години заспокоїлась, наносила у залізних відрах води з колодязя та підігріла її на плиті. Спочатку допомогла відмитись Вероніці, яка, на щастя, була не сильно заляпана багнюкою. А потім і сама зачинилась на годину в сауні. Спати дівчата лягли близько другої ночі.

— Не питай, — закотила очі Тіна і гепнулась на крісло. — Я збираюся провалятись у ліжку весь день.

 Дівчина взяла телефон і написала в робочий чат: «Добрий ранок! Я сьогодні не зможу відвідати магазин і зустрітись з будівельною бригадою.  Ключ у мене, але оскільки там немає вікон, то він їм і не знадобиться. Наша машина застрягла у багнюці, до центру села дістатись нереально. Співбесіди проведу в понеділок. З усіх робочих питань пишіть у будь-який час дня і ночі, на зв'язку».

— Я підстережу завтра цього овечого барона і змушу водити свою отару далеко від нашого подвір’я, — сказала Тіна, розтираючи змерзлі долоні, а Вероніка в знак згоди активно закивала головою.

 Однак заснути одразу Тіні не вдалося, тож вона запалила камін, вигуляла та помила Бонбона, поснідала печивом з кавою і приєдналась до Вероніки, що переглядала свій улюблений серіал про втрачене кохання. Спочатку Тіна діставала подругу питаннями щодо сюжету, на кшталт: а це хто? В них стосунки? А ця жінка точно в комі? Однак потім дівчина відчула, що нарешті хоче спати. На годиннику була дев’ята ранку, тож перед тим, як вирушити до себе у кімнату, Тіна набрала сантехніка Володю і запросила прийти сьогодні та вирішити проблему з водою.

 На щастя, вікна спальні Тіни виходили на захід, тож, не зважаючи на яскраве ранкове сонце, вона могла задрімати навіть не затуляючи різнобарвні фіранки. Дівчина лежала непорушно під вагою недоспаних годин та всіх тих проблем, які звалились на її плечі. Їй так хотілось підтримки та сильного чоловічого плеча поруч у цей момент. Було б добре, якби Ігор полишив свої справи і приїхав до неї, допоміг з машиною, з відновленням магазину, владнав би проблеми з водою та сказав такі важливі зараз слова підтримки. Однак, хіба успішні люди, лідери, не повинні чітко виконувати те, що запланували? Він має розпочати ремонт у майбутньому магазині біля підніжжя Говерли в Ясінях саме зараз і він це робить, що б не трапилось. Так живе його батько, так, напевно, живуть його сестра і мати, такий шлях і у нього. І якщо вона, Тіна, може собі дозволити фантазії про те, щоб стати частиною цієї шанованої родини, то чи має право скаржитись на такі дрібниці, як проблеми з сантехнікою? Ні, вона повинна справлятись сама, триматись гідно і бути незламною у своїх намірах. «Впевнена, такі люди, як Леонід Сильвестрович і його син нюхом відчувають слабкість, невпевненість і сумніви, я маю тримати себе в руках, бо мені потрібна ця кар’єра і цей чоловік». Тіна добре вміла себе заспокоювати та налаштовувати на роботу. Без цієї навички пропрацювати дванадцять років у сфері торгівлі просто неможливо. Дівчина сонними очима дивилась у вікно на далекі сяючі верхівки засніжених гір. Вона розуміла, що от-от засне, а коли прокинеться, то буде боротись за своє місце під сонцем, як справжній воїн. Але чомусь глибоко в душі так хотілось міцних обіймів і слів «я все владнаю, люба».

 Тіна прокинулась від брязкання заліза у вітальні та гучної лайки: «От холєра, шляк би то трафив!». Схоже прийшов сантехнік.

— О вітаю! Мене ваша коліжаночка пустила. Ви Тіна? — заговорив до дівчини Володя, щойно вона зіщулившись вийшла на розвідку в залиту сонцем вітальню. Це був огрядний дядько у синьому робочому комбінезоні і, схоже, зв’язаному дружиною із залишків пряжі светрі. Кінчики його пишних вусів стирчали вгору і здавалося, що він весь час усміхається. Чоловік прикривав широкою спиною раковину на кухні, та в якийсь момент звідти у різні сторони пирснули тонкі цівочки води. Володя не розгубився і бадьоро гукнув:  — вода у Вас тепер є!

— Я помітила, — Тіна ошелешено дивилась, як посеред її кухні виник справжнісінький фонтан, що заливав все навколо хаотичними струйками води. Володя заметушився біля крана, водночас пояснюючи ситуацію.

— У вас тріснула труба, що веде від насосної до будинку. Я там все чистенько підрив і поміняв. Та насос у вас мощний, хех, — сантехнік перебирав один інструмент за іншим, щоб затиснути кран, однак ставало тільки гірше. Тіна спробувала підставляти миски і каструлі у місця, де лилась вода, однак траєкторія цівок постійно змінювалась і єдине, що вдалося дівчині – це намокнути. — Так от, насос у вас качає дай боже, труба стояла п’ятірочка, тобто тонка, в мене була тільки десятка, то я її і прилаштував. А кран старий, бачте, не витримав напору. Фух, тут вже нічо не зробиш, — відступив Володя. — Пішов я до насосної перекривати воду. В понеділок буду в Івано-Франківську, візьму вам кран на заміну, а доти доведеться відра поносити.

— Ідіть скоріше, будь ласка! — Тіні довелося робити різні вихиляси в повітрі з тазиком у руках, щоб зловити цівку води, яка час від часу цілилась у телевізор. Володя взяв інструмент і неквапно пішов на двір. Бонбон тим часом трусився під ковдрою в ногах у Вероніки, яка навіть не відривала очей від серіалу, а тільки прокоментувала: «Ось тобі й майстер на всі руки». За кілька хвилин фонтан вимкнувся, Тіна полегшено зітхнула, взяла швабру і почала прибирати наслідки всесвітнього потопу.