Глава 1: Повернення

Максим сидів у переповненому автобусі, що піднімався звивистою дорогою до маленького містечка біля гір. За вікном мелькали знайомі краєвиди, які він не бачив уже п’ять років. Колись він поклявся не повертатися сюди, але тепер все змінилося. Місто було його єдиним шансом віднайти себе.

Він обережно дістав камеру з рюкзака – старенький, але надійний апарат, що був його супутником останнє десятиліття. Можливо, саме тут, у тиші й спокої, він знайде натхнення, яке втрачав із кожним днем у шумному мегаполісі.

Коли автобус зупинився біля центральної площі, Максим відчув ностальгію. Вулички залишилися такими ж вузькими, будинки – потемнілими від часу, а повітря – свіжим і прозорим. Відразу ж на площі його погляд привернула знайома постать. Софія стояла біля фонтану, тримаючи в руках книгу. Її обличчя майже не змінилося – все та ж щира посмішка і ясні очі, які сяяли навіть на відстані.

– Максим! – Софія першою його помітила.

Вона підбігла до нього й обійняла, її тепло передалося через товстий светр, у якому вона була.

– Давно не бачились, – сказав Максим, відчуваючи легке зніяковіння.

– П’ять років, якщо точніше, – відповіла вона. – Я думала, ти більше ніколи сюди не повернешся.

– Я теж так думав, але… все змінилося, – відповів він, намагаючись уникати зайвих пояснень.

Софія запропонувала провести його до гостьового будинку, де він планував зупинитися. По дорозі вони говорили про місто, про знайомих і про те, як усе змінилося за ці роки. Софія згадувала з посмішкою, як вони колись годинами сиділи на схилі біля річки, мріючи про майбутнє. Максим слухав, але думками вже був у своїх планах – фотографії, гірські пейзажі, нові ідеї.

Того ж вечора він вирішив прогулятися сам. Захопивши камеру, Максим рушив у бік старого маяка, місця, яке завжди здавалося йому магічним. Він не очікував побачити там когось, але біля маяка сиділа дівчина з чорним волоссям і яскраво-червоною курткою. Вона дивилася на темний горизонт, тримаючи в руках цигарку.

– Красиве місце, правда? – сказав Максим, привертаючи її увагу.

Вона повільно повернула голову і подивилася на нього. Її обличчя було стриманим, але в очах горіла іскра цікавості.

– Тут є щось особливе, – відповіла вона. – А ти хто? Новенький?

– Скоріше, старий знайомий цього міста, – відповів він. – А ти?

– Марта. Я тут недавно. Тікаю від життя в іншому місці.

Вони говорили ще хвилин п’ятнадцять. Марта була різкою, навіть зухвалою, але її загадковість зачепила Максима. Повертаючись додому тієї ночі, він відчув, що починається щось нове. Щось, що обов’язково змінить його життя.