Розділ 16

Я погано пам’ятала, що було далі. Наче в тумані чула, що Свят кричав на ту дівчину і зрештою виставив її за двері. Він намагався підійти до мене, взяти за руку, та я більше не дозволяла йому себе торкатися.

Я вже не чула, що він каже. Мій мозок просто відмовлявся сприймати інформацію. Насилу вдягнувшись, я пішла додому. Свят усю дорогу йшов за мною — до самих дверей. Спочатку щось говорив, потім просто мовчав.

— Залиш мене, благаю, — прошепотіла я, ковтаючи сльози, і зачинила двері зсередини.

А потім впала на підлогу просто в коридорі.

У такому стані мене знайшла бабуся. Я навіть не намагалася їй нічого пояснити і, виплакавшись, просто пішла до себе в кімнату.

Чому зі мною все це сталося? Можливо, я сама винна? Надто наївна, надто довірлива. Надто дурненька — з великої літери.

Святослав дзвонив і писав. Я не брала слухавку, не читала повідомлення, зрештою вимкнула телефон.

Він приходив особисто. Кілька разів. Коли бабуся була вдома, я просила її не відчиняти. Коли залишалася сама, то взагалі не реагувала на стук у двері.

Так минула доба. Але я розуміла, що тривати так вічно не може. Цього разу я не хотіла з’їдати себе здогадками і чекати на пояснення ще два роки. Тому, коли Свят прийшов учергове, я відчинила.

Він стояв переді мною блідий, схвильований, наляканий. Здавалося, що він навіть якось схуд і осунувся, хоча за добу це навряд чи могло статися.

— Дарино, я… — почав він надламаним голосом, та я перебила:

— Я сама поставлю питання, прямо як минулого разу. І хочу чути чіткі й чесні відповіді.

Він кивнув.

— Це справді була твоя дівчина?

М’язи на його обличчі сіпнулися, наче від фізичного болю.

— Так, але…

— Без «але», — я гірко всміхнулася. — То ти не розірвав із нею стосунки, перш ніж запропонувати зустрічатися мені?

— Не розірвав. Але ж я не…

Я гірко зітхнула.

— Ну що ж, гаразд. Я послухаю, що ховається за твоїм «але». Давай, кажи.

Свят наче не очікував, що я так швидко здамся і таки дозволю йому виправдатися. Здається, він знову розгубив усі слова.

— Так, ми зустрічалися з Діаною. Коли я повернувся до батька пів року тому, він почав водити мене на всі світські заходи і познайомив із нею. Це дочка одного з його партнерів. Вона одразу ж до мене прилипла, наче п’явка! А насправді вона мені навіть не дуже й подобалася.

— Але ти з нею спав? — моє питання різало по живому. Він не смів ухилитися від відповіді.

— Ну так, але ж це нічого не… — Свят сам обірвав фразу, зловивши мій погляд.

Я намагалася залишатися незворушною, але в очах стояли сльози.

— Нічого не означало, ясно.

— Ти не так зрозуміла. Те, що було з тобою — це зовсім інше.

— Правда? — я замружилася, і сльози виповзли з-під повік. — І в чому ж різниця? Напевно, Діані ти теж казав, що ніколи її не покинеш? То й мені слід чекати, що одного дня застану тебе в ліжку з іншою дівчиною, якій ти потім пояснюватимеш, що я для тебе нічого не значу і просто сама причепилася, як п’явка?

Я бачила, що кожне моє слово наче дає йому ляпаса, але відбиватися Святу було нічим.

— Я б усе їй пояснив. Ми б розійшлися, обов’язково.

— Коли? Коли б ти впевнився, що зі мною щось вигорить? А як ні — то Діана так і залишилася б зручним запасним варіантом?

— Та все не так! Господи! Ну чому ти мене не чуєш?! — Свят підвищив голос.

— А як, Святе? Як?! У твоєму світі якісь інші правила й уявлення про чесність і зраду?

Він обхопив голову руками.

— Дарино, ти ж сама бачила її реакцію. Це навіть не ревнощі — вона мене не кохає. Я просто зручна партія, що підходить за статусом. Саме так у моєму світі все і працює.

— Я бачила. А ще чула, як вона обізвала мене шльондрою, а ти, здається, нічого так і не зробив із цього приводу!

— Я її вигнав. Вона вже поїхала.

Свят тепер нагадував лише тінь колишнього себе. Між нами наче пролягла прірва. Я відвернулася, схлипуючи, і мій погляд упав на ялинку, де висів той злощасний вишуканий янгол. На якусь мить мені захотілося зірвати його з гілки і розтрощити на дрібні друзки. Але янгол був не винен у тому, що накоїв Свят.

Хоча дещо я таки усвідомила, дивлячись на цю іграшку. У ній насправді не було нічого особливого. Маючи великі гроші, її просто можна було купити — так само, як і ті гірлянди з янголами на міських ялинках. Це все не вимагало жодних зусиль. Тільки грошей.

— Напевно, тобі краще з нею помиритися, — сказала я вже більш спокійно.

— Що? — Свят, вочевидь, не повірив своїм вухам.

— Вона тобі підходить. Ви з одного світу, правила якого так добре розумієте. Але я ці правила, вочевидь, не зрозумію ніколи.

— Дарино…