Розділ 15

Настав Святвечір. Ми домовилися спочатку посидіти трохи у мене вдома разом із бабусею, а потім піти в готель. Там не організовували масштабних гулянь, але для гостей мав бути накритий святковий стіл та жива музика: зокрема, місцевих виконавців запросили співати колядки.

Бабуся все ще ставилася до Свята добре і не згадувала про його дворічну відсутність, не ставила зайвих питань. Я була дуже вдячна за її мудрість і тактовність.

Свят увесь вечір посміхався. Він із щирим теплом розглядав мою ялинку, де серед вінтажних іграшок дуже виділявся його подарунок. У домашній родинній атмосфері хлопець почувався комфортно і розслаблено — здається, йому цього дуже не вистачало в житті.

Після вечері ми вирушили в готель. Я знову вдягнула свою червону сукню, бо, власне, більше святкового одягу в мене й не було, і я не дуже заморочувалася тим, що маю вдягати щось нове на кожен вихід. Звісно ж, до сукні додавалася нова червона білизна.

Ми не обговорювали те, чи залишуся я у Свята з ночівлею, чи він потім проведе мене додому. Але, якщо чесно, я сподівалася, що він запропонує залишитися.

Я бачила, як він на мене дивиться, відчувала, які бажання в ньому вирують. Тож хай сьогодні станеться ще одне диво.

Сьогодні в холі було менше народу, ніж минулого разу, зате ще більше різдвяного декору.

Тут усе дихало святом — так, ніби саме повітря було настояне на хвої, кориці й мандаринах. Високі перила сходів були оповиті гірляндами з ялинових та ялицевих гілок, між якими мерехтіли теплі жовті ліхтарики, а червоні стрічки були зав’язані великими святковими бантами. Подекуди композицію доповнювали скляні кулі — інколи матові, інколи дзеркальні, у яких відбивалося світло люстр і рух людей.

Колони й арки теж були прикрашені різдвяними вінками з хвої, шишок і сухих апельсинових кружалець та маленьких дзвіночків. Уздовж стін — гірлянди з лампочок, сховані так, що світло не сліпить, а огортає простір теплим сяйвом. Мармурова підлога відбивала вогники, і здавалося, ніби під ногами розсипані зорі.

У центрі холу височіла велика ялинка — розкішна, симетрична, прикрашена в єдиній стилістиці: золоті й кремові іграшки, тонкі нитки гірлянд, що спадали водоспадом, і кілька великих акцентних прикрас — немов коштовності на виставці. Під нею — ціла гора декоративних коробок-подарунків із шовковими бантами.

Це був той декор, який я часто бачила ще в дитинстві у різдвяних фільмах, і зараз наче сама потрапила в казку.

Свят запросив мене потанцювати і для цього особисто дав інструкцію музикантам, щоб вони зіграли нам повільну мелодію. В його обіймах я дійсно відчувала себе важливою й особливою, наче все це свято було лише для мене однієї. Від його дотиків на моїй талії та оголеному передпліччі оживали метелики в животі, а по тілу розливався жар, якого я ніколи досі не відчувала. Потім ми пили шампанське з кришталевих келихів — воно пахло трояндою і було неймовірно смачним.

— Провести тебе додому? — запитав Свят опівночі. — Чи ти… хочеш залишитися зі мною?

— Я хочу залишитися, — прошепотіла ледь чутно й опустила очі.

Свят не втримався і почав мене цілувати ще й у ліфті. І я не хотіла його зупиняти. А потім ми опинилися в його люксі.

Напевно, я мала сказати. Але я не говорила, а сам він так і не спитав. Він думав, що я маю досвід, тож я не хотіла його розчаровувати.

Та насправді для мене все було новим. Кожен дотик, кожен рух, кожна дія… І я була у захваті, в ейфорії єднання і задоволення. Свят був ніжним і уважним. На щастя, усі ті страшні речі, як біль і кров, мене оминули. Тож він не мав би нічого запідозрити взагалі.

Але коли ми вже лежали, віддихуючись, на білосніжних простирадлах, він раптом повернув до мене голову і зазирнув прямо в очі:

— Це в тебе вперше, так? — його голос був трохи хрипким і схвильованим.

— Як ти… Я щось неправильно зробила? 

— Господи, дурненька! — він притяг мене до себе і поцілував. — Ну чому ти нічого не сказала, а?

— Не хотіла псувати момент, — я зашарілася і притулилася щокою до його грудей.

— Кажу ж, дурненька, — зітхнув Свят. — Нічого б ти не зіпсувала. Але все-таки я мав знати. Було боляче? Як ти зараз узагалі?

— Та все зі мною добре, — я пірнула під ковдру з головою.

Ми обидва замовкли, а я й не думала вилазити.

— Ну й чого ти там сховалася? — грайливо зазирнув до мене Свят. — Точно все добре? Хочеш щось сказати чи запитати? Я ж бачу.

— Ти ж не покинеш мене більше, правда?

Я точно хотіла сказати не це, але саме ці слова вирвалися, наче самі собою.

— Дурненька ти з великої літери! Або взагалі капслоком, — він знову мене обійняв. — Я більше ніколи в житті тебе не відпущу і не віддам нікому!

Ми спали майже до обіду. Я навіть не могла уявити, як це приємно — засинати в обіймах коханого. Але розбудили мене несподівано чиїсь голоси. Мій трохи затуманений погляд ковзнув ліжком — Свята поруч уже не було. Але я наче чула стукіт у двері.

— Ти?! Що ти тут робиш? — почувся відверто шокований голос Свята з вітальні.

— Приїхала разом із твоїм батьком. Хотіла зробити тобі сюрприз. Хіба ти не радий? — відповів дзвінкий дівочий голос.