Розділ 14

Неймовірної краси янгол тепер висів на почесному місці посередині моєї ялинки. Цього року я навіть не була впевнена, що хочу її ставити, але після такого подарунка і, тим більше, після нашого зі Святом возз’єднання, настрій миттєво злетів угору.

Тепер ми з ним проводили час разом щодня. Коли ми були тільки вдвох, я бачила того самого Свята, з яким познайомилася два роки тому: щирого, доброго, ніжного. Але в ньому тепер наче оселилася ще й друга особистість. Я кілька разів приходила з ним у готель і була свідком того, як він розмовляє з підлеглими. У його погляді миттєво з’являлася сталь, і навіть тембр голосу змінювався. Це спілкування з батьком його так змінило? Хай там як, а результат вражав: Свята слухалися і поважали.

Одного разу я випадково почула, як Свят за щось сварив одну із покоївок. У неї вже руки тремтіли, а голос ледь не зривався на плач. Таким я його ніколи не бачила, тож була трохи ошелешена. Та, помітивши мою появу, хлопець одразу пом’якшив тон.

— Нащо ти так суворо з нею? Та й ця жінка вдвічі старша за тебе.

— І тому вона вважає, що не зобов’язана виконувати мої накази. А це неприпустимо. Не можна давати людям відчути свою слабкість, — промовив Свят стримано, але емоції від розмови з покоївкою в ньому ще не вляглися.

— Це тебе батько такого навчив? — обережно запитала я, хоча відповідь уже була очевидна.

Свят опустив очі і зітхнув:

— Ти цього не зрозумієш… Але тобі і не треба. Коли ми разом, я завжди буду собою. Таким, яким я сподобався тобі два роки тому.

— А яким ти подобаєшся собі?

Свят не встиг відповісти — нам принесли вечерю в номер.

Я не залишалася у нього ночувати, гадала, що для цього ще зарано. Та й до мого дому була буквально пара кроків від готелю. Але романтичні затишні вечері Свят періодично влаштовував.

От і зараз нам принесли якісь страви, назв яких я навіть не знала. Морепродукти, якісь екзотичні фрукти — чого там тільки не було.

— Я навіть не знаю, що це, — засміялася я, підчеплюючи виделкою щось схоже на щупальце восьминога.

— Головне, щоб було смачно. Просто спробуй. Якщо тобі не сподобається, замовимо щось інше.

Страва була смачна, але я постійно відчувала себе трохи не у своїй тарілці, коли Свят намагався показати мені свій світ. Я швидко звикла до його постійної уваги і ніжності, але до розкошів і дорогих подарунків звикнути не могла. Це все здавалося мені якимось чужорідним і навіть загрозливим.

У номері Свята теж стояла ялинка. Гарна, симетрична, з ідеально підібраними прикрасами. Власне, з прикрас там були лиш банти і кульки, червоні й золоті. Розвішані так, наче хтось із лінійкою відміряв ідеальну відстань. Не знаю чому, але від такого декору мені ставало сумно, він зовсім не створював відчуття свята.

— Ти залипла на ялинку, — посміхнувся хлопець. — Але я підозрюю, що в тебе є пропозиції до її вдосконалення.

— Та ні, це ж твоя кімната, хай тут буде така ялинка, як подобається тобі.

— А хто сказав, що вона мені подобається? Вона стандартна, тут у кожному номері такі.

— Он як? А ти б хотів… — я спіткнулася об невисловлене питання. Чи буде цей новий серйозний і діловий Свят таким займатися?

— Що? Прикрасити її інакше? Звісно, хотів би, — широко посміхнувся хлопець. — Тим більше, що тепер зі мною найкращий у світі експерт з прикрашання різдвяних ялинок. То який у нас план дій?

Частину іграшок я принесла з дому. Цього року в мене була не така вже й велика ялинка, і всі прикраси з моєї коробки на ній просто не помістилися. Але ялинка Свята була набагато більшою, тож ми терміново потребували різдвяного шопінгу.

На щастя, далеко ходити не довелося. На головній площі нашого містечка вже розгорнувся традиційний святковий ярмарок. Звісно, деякі ялинкові прикраси продавалися і в бабусиній крамничці, але в основному дешеві пластикові, а на ярмарку можна було знайти і фірмові скляні. Ну і, звісно, місцеві майстри звозили сюди свої крафтові вироби: дерев’яні, глиняні, навіть зроблені з тканини та соломи. Я рідко щось купувала на таких ярмарках, бо ціни тут накручували в кілька разів спеціально для туристів, але для Свята це, звісно, не було проблемою.

Ми йшли між рядами яскравих яток з різноманітними товарами, тримаючись за руки. Я знала, що на нас дивляться, переважно місцеві. Щойно ми зі Святом з’явилися на людях разом, містечком одразу поповзли чутки. Коли нам було по шістнадцять, на дружбу двох підлітків ніхто не звертав особливої уваги, але тепер усе виглядало геть інакше.

Бабусі вже не раз робили неоднозначні натяки, сусідки та навіть та сама тітка Ельвіра із кав’ярні. Не важко здогадатися, що то були за натяки. Мовляв, розбещений багатій скористається мною і викине. А деякі вважали, що я добровільно погодилася на роль тимчасової коханки, продалася, так би мовити. Оксана і Яна намагалися мене підтримувати, вони бачили, що мої почуття щирі, але все ж трохи сумнівалися у Святі й ставилися до нього насторожено. Ми кілька разів гуляли всі разом, але атмосфера завжди була надто напруженою, тож я залишила цю ідею.

Ми ще не встигли навіть роздивитися як слід, аж Свят раптом притягнув мене до себе і поцілував.

— Ти що коїш? — я жартівливо почала відбиватися. — Люди ж дивляться! Та й на морозі краще цього не робити.