Розділ 10

Цього року Яна і Оксана повернулися на свята додому. Обидві тепер вчилися в столиці і вже встигли засумувати за рідним містечком, тож цього разу ми, врешті-решт, могли гуляти своєю дівочою компанією в повному складі.

Зібравшись у кав’ярні, ми переповідали одна одній свої пригоди і байки зі студентського побуту. Подруги також не соромилися ділитися своїми досягненнями в особистому житті. Обидві вже зустрічалися з хлопцями, Яна навіть встигла з’їхатися зі своїм, щоб не жити в гуртожитку. Оце вона швидка! Мені ж у цьому плані похвалитися не було чим, але за подруг я щиро раділа. Я ніколи не розповідала їм про Свята — не бачила сенсу, бо вони б, напевно, почали мене вмовляти самій йому написати чи щось таке, а я чітко вирішила, що нав’язуватися не буду.

— Ну нічого, Даринко, скоро ж у нас відкриється цей супернаворочений готель, то, певно, в місті додасться кандидатів у бойфренди. Може, тобі приглянеться хтось і з персоналу або навіть із гостей, — зауважила Оксана.

Або син власника. Чого вже розмінюватися на дрібниці.

— За два дні тестове відкриття, намічається масштабне святкування, — нагадала Оксана.

Усі місцеві, звісно, і так уже це знали. Тільки й розмов було, що про VIP-гулянку в новому готелі, але потрапити туди прості смертні, звісно, не мали шансів.

Двоюрідна тітка Оксани нещодавно влаштувалася у готель покоївкою, тож була для місцевої громади одним із головних постачальників свіжих новин.

— Твоя тітка точно не може якось дістати нам запрошення? — з надією перепитала Яна.

— Яким чином? Вона там рядовий персонал і не більше. Я навіть у татка вже питала: може, він знайомий з кимось більш впливовим, та весь менеджмент готелю сформований із приїжджих — місцевим світять лиш найнижчі посади.

На краєчку свідомості замайоріла думка про Свята, але я одразу ж її відкинула. Мені ця гулянка в готелі точно була не потрібна і не цікава, і нічого в нього просити я не збиралася навіть заради подруг.

— Тут не зайнято, можна присісти? — почувся раптом поряд знайомий голос.

Він що, навчився читати думки за ці два роки?! А ще, мабуть, телепортуватися?

Наш столик був розрахований на чотирьох, і якраз поряд зі мною залишалося вільне місце, яке Свят спокійнісінько зайняв, навіть не дочекавшись відповіді.

Він встиг десь повісити верхній одяг і залишився в одній зі своїх пафосних сорочок, що підкреслювали кожен м’яз. Мій погляд ковзнув по його ідеально складеній фігурі — вже не підлітка, а молодого чоловіка з усіма принадами, які тільки можна вигадати. Широкі плечі, підкачані біцепси. Звісно, таку красу гріх ховати під мішкуватим светром.

Поява Свята знову застала мене зненацька. Я тільки молилася, щоб мої подруги не знали і не здогадувалися, хто це зараз перед ними. Теоретично вони і не мали знати: ми всі з’їхалися до містечка буквально пару днів тому, навряд чи вони встигли десь перетнутися.

Але ошелешені погляди Яни і Оксани підказували мені, що вони таки його знають.

— Тобі ніхто не дозволяв сідати, — крижаним тоном відрізала я, роблячи вигляд, що допиваю каву.

Погляди подруг переметнулися до мене. Мені аж стало шкода дівчат, бо здавалося, вони от-от луснуть від надлишку емоцій і питань, що їх, очевидно, роздирали.

— Хм, я гадав, у вашому містечку заведено привітніше ставитися до гостей, — з’язвив Свят, але його очі посміхалися. — Дівчата, оскільки Дарина в поганому настрої і не збирається мене представляти, то я вже якось сам. Мене звати Святослав, дуже приємно познайомитися.

— Та ми знаємо, — ошелешено протягла Яна.

— Ви… вибачте її, — видушила з себе Оксана, косуючи на мене. — Я… ми… дуже раді…

Я театрально підкотила очі й піднялася зі свого стільця.

— Подобається справляти враження, Святе? У них є хлопці, якщо що. Хоча не знаю, чи це тебе зупинить.

— Дарино! — аж скрикнула Яна. — Та що з тобою таке взагалі? І, я так бачу, ви зі Святославом знайомі? Чому ми вперше про це чуємо?

— Були знайомі. Колись давно, — з гіркотою промовила я. — І це не має значення. Якщо хочете далі з ним спілкуватися — на здоров’я. Випросіть собі запрошення чи що ви там хотіли, а мені вже час.

— Стоп, стоп, стоп! — Свят легенько торкнувся моєї руки, від чого тілом моментально пробіг розряд струму. — Дарино, та почекай ти, годі вже від мене тікати. А ви, дівчата, хочете до нас на урочистий вечір?

— Звісно, хочемо! — в один голос вигукнули мої подруги.

Я не могла не помітити, яким задоволеним став вираз його обличчя.

— Взагалі не проблема: вважайте, що ви троє вже запрошені.

Його близькість мене напружувала, і бісила, і… причаровувала. Тепер це вже був зовсім інший рівень відчуттів. Напевно, в усьому винуваті кляті гормони. Та я мала опиратися.

— Двоє, — поправила я. — Мені не цікаво.

Дівчата знову подивилися на мене, як на душевно хвору.

— Ну тоді доведеться висунути невеличку умову, — хитро примружився Свят. — Дарина обов’язково має прийти, і запрошення буде оформлено саме на неї, але вона може взяти двох подруг, звісно. Тож якщо вона не піде — вибачте, не піде ніхто.