Розділ 7

Бабуся і правда не стала заперечувати, щоб Свят зустрів Різдво з нами. Коли вона дала згоду, у мене ледь серце не вистрибнуло з грудей від щастя. Аж самій стало дивно, чого я так реагую. А потім накотила хвиля паніки, адже потрібно було ще стільки всього зробити! Чомусь мені дуже хотілося, щоб це Різдво було ідеальним.

З самого ранку я займалася прибиранням, прикрашанням кімнат і, як могла, допомагала бабусі готувати святкові страви.

Коли салати були нарізані, а качка вже томилася в духовці, я нарешті видихнула. Але тепер переді мною постала інша проблема: що мені вдягти. Ми з бабусею зазвичай святкували Різдво тільки вдвох, тому я могла собі дозволити вечеряти в якомусь розтягнутому светрі, а потім сидіти на дивані в піжамі з оленями і дивитися святкові фільми. Але не цього разу. Зараз мені дуже хотілося постати перед Святом максимально гарною. Вбратися, зробити макіяж і зачіску. Довести, що я можу бути не тільки смішним дівчиськом у шапці та пуховику. Щоб він побачив у мені не просто друга, а ще й дівчину… Стоп! Це справді те, чого я хочу? Але навіщо? Він же скоро поїде, і, може, взагалі ніколи не повернеться. То хіба варто щось починати?

Мене мучили ці думки, але хай там як, я твердо вирішила, що ця різдвяна ніч має бути особливою. І нехай на ранок магія розвіється, та принаймні у мене залишаться спогади про цей чарівний вечір.

Я довго копирсалася у шафі. У мене було небагато суконь, бо більшу частину року я не мала куди їх вдягати. А святкових вбрань було ще менше. Та раптом десь на верхній поличці я знайшла давно забутий згорток.

У свої нечасті візити батько намагався мене побалувати і привозив гарні подарунки. Вже не знаю, як він примудрявся обирати мені одяг, але майже завжди вгадував із розміром. Минулого року він привіз з-за кордону дуже гарну святкову сукню, та вона була на мене великувата. Певно, він і брав її на виріст. Та, здається, за літо я таки трохи підросла, тож шанс іще був.

Мені дуже подобався цей колір — щось між ніжно-рожевим і світло-бузковим. Сукня мала стриманий, але дуже жіночний силует: м’яко окреслений ліф, тонкий пояс, що підкреслював талію, і спідницю, яка легко спадала до колін. Тканина була якась незвичайна — немов мерехтіла маленькими іскорками. Не рівномірним сяйвом, а окремими, поодинокими спалахами у складках, що ловили світло. Наче танець сніжинок у світлі ліхтарів. І тепер сукня сиділа на мені ідеально.

Я трохи підфарбувала вії і підкрутила волосся плойкою, тільки щоб були легкі пружні локони. Щойно я закінчила збиратися, у двері постукали.

Я побігла відчиняти, аби бабуся не відволікалася від справ на кухні. На порозі стояв Свят. На вулиці вже знову почало сніжити. Хоч від його котеджу до нашого будинку було якихось кілька кроків, хлопця вже встигло трохи запорошити сріблястими блискучими сніжинками. Він хотів було щось сказати, та, побачивши мене, просто завмер.

— Ну чого ти, проходь уже, — я ніяково опустила очі і затягла хлопця до вітальні.

Він усе ще дивився на мене невідривно, і від його погляду всередині підіймався якийсь незрозумілий жар. Поряд зі Святом я взагалі багато чого відчувала вперше.

— А це тобі, — він простяг коробку, яку досі тримав у руках. — Не знав, що ще доречно принести.

Я взяла з його рук святково запакований торт і на мить доторкнулася до його пальців. Цього разу вони не були такими холодними, як зазвичай. Напевно, Свят просто не встиг замерзнути, бо пробув на вулиці лиш пару хвилин.

Нарешті з’явилася бабуся і тепло обійняла Свята, наче він і справді вже став членом нашої родини. Ми сіли за стіл.

Мені здавалося, що Свят увесь вечір тільки на мене й дивиться. Та що з ним таке?

Бабуся підкидала теми для розмови, якимось дивом примудряючись оминати гострі кути, зокрема відносини Свята з батьком. Ми куштували різдвяні страви, і Свят присягався, що ніколи не їв смачнішої качки, та й взагалі йому дуже сподобалася домашня їжа. Він обмовився, що його мати ніколи сама не готує. Я не стала уточнювати, де ж тоді береться їжа в їхньому домі. Чомусь не хотілося зараз чути про доставки з елітних ресторанів, власних кухарів чи які там ще можуть бути варіанти.

Свят навіть допоміг прибрати зі столу, та й взагалі поводився як звичайнісінький хлопець, а не як син заможного будівельного магната, що звик до особливого ставлення.

Об одинадцятій бабуся сказала, що піде спати, а ми можемо ще посидіти трохи, та після опівночі Святу краще повернутися до себе. Тож ми залишилися тільки вдвох.

Я зробила нам ще какао, а по телевізору йшов якийсь милий атмосферний фільм.

Свят знову розглядав іграшки на ялинці, але тепер у його погляді я вже бачила набагато більше розуміння. Під ялинкою, до речі, лежало кілька красиво загорнутих подарунків, які теж привернули його увагу.

— Там є один для тебе, — трохи зашарівшись, повідомила я.

— Для мене? Я не очікував…

— Ну це ж Різдво. А яке Різдво без подарунків?

Я витягла з-під ялинки потрібний згорток і передала Святу, знову на мить торкнувшись його пальців. Він взяв пакунок трохи розгублено.

— Відкриєш?

— Та я просто… Я ж нічого тобі не приніс, — пробурмотів хлопець розгублено.

— Ти приніс торт. І він був дуже смачний. Відкривай уже!