Глава 19. Чужий звіт.

Здавалося, Віра просиділа перед терміналом не одну добу.

Вона вже давно перестала стежити за часом. На екрані змінювалися сторінки звіту, відкривалися старі відеозаписи, графіки, таблиці та технічні документи. Спочатку Віра переглядала все поспіхом, намагаючись знайти пояснення тому, що відбувалося на Нівії.

Потім почала читати уважніше. І що більше вона дізнавалася, то менше їй це подобалося. Віра відкрила черговий файл зі статистикою терраформування. Спочатку цифри здавалися цілком звичайними: температура, тиск, склад атмосфери, рівень вологості тощо.

Віра насупилася. Щось не сходилося. Вона відкрила технічні характеристики земного терраформального обладнання, а потім порівняла їх із реальними показниками Нівії. І завмерла. Згідно з документацією, земне обладнання не могло так швидко вплинути на клімат супутника. Навіть працюючи на максимальній потужності, воно не було здатне розтопити значні маси льоду за короткий проміжок часу.

На це мали піти століття.

Не роки.

Не десятиліття.

Століття!

Віра кілька секунд мовчки дивилася на цифри й повернулася до попередніх файлів.

І поступово почала складатися картина.

Коли на Нівії тільки-но з'явилася сучасна дослідницька станція, земні вчені майже в той же час, виявили в одній з підземних печер комплекс невідомого обладнання. Саме те, яке Віра знайшла в печері.

Спочатку дослідники не розуміли його призначення. Вони не знали, хто його створив, як воно працює і чому взагалі знаходиться під поверхнею Нівії. Але з часом їм вдалося розібратися хоча б у частині його принципів роботи. Земне обладнання під'єднали до невідомої системи і тоді процес терраформування змінився.

Земні установки більше не працювали самостійно. Вони стали лише допоміжною частиною значно складнішого комплексу. І раптом усе стало на свої місця. Ті показники, які вона бачила в останні роки, не могли бути результатом роботи самого земного обладнання. Основну роботу виконувала невідома система. Та сама система, яку земні вчені знайшли в печері.

Виходило, що весь цей час вона отримувала дані роботи не лише земного обладнання. Вона спостерігала за роботою чужого обладнання. І воно працювало вже багато років.

Та не це її збентежило більше всього, а файл під назвою: «Спостереження за персоналом.»

У цьому звіті згадувалися дивні зміни у поведінці людей, які працювали поблизу підземного комплексу. Спочатку вчені не надавали цьому особливого значення. Люди скаржилися на втому, на проблеми зі сном та дивні сни. Деякі бачили однакові або дуже схожі образи. Із часом кількість таких випадків збільшувалася.

Причину зрештою вдалося встановити.

Сни не були випадковістю. Вони були спричинені впливом невідомого обладнання. Точніше - випромінюванням, яке воно створювало під час роботи.

Віра мимоволі провела долонею по обличчю. Тепер вона згадала як намалювала картину. І раптом їй стало моторошно. Виявилося, що обладнання в печері не просто змінювало температуру. У певний момент воно почало передавати сигнал, походження якого земним ученим визначити не вдалося. Але вони змогли його зафіксувати та прослідкувати напрямок. У звіті зазначалося, що в тому напрямку планували відправити розвідувально-дослідний корабель.

А потім Віра прочитала, що сигнал припинився й після цього дивні сни у персоналу поступово зникли, стан людей нормалізувався. А терраформування продовжилося.

Повільно. Стабільно. Без нових аномалій.

Після цього керівництво місії переглянуло план роботи. Більшість персоналу вирішили повернути на Землю. Терраформування могло тривати автоматично, а для контролю за системами було достатньо одного спостерігача. Саме тому станцію залишили.

Одного працівника. Одну людину серед безкрайніх льодів. І цим черговим працівником стала Віра.

Вона повільно відкинулася на спинку крісла. Кілька хвилин жінка просто сиділа, дивлячись на екран так і не розуміючи, чому її ніхто не попередив. А також чому ці записи були сховані.

***

Віра вночі спала. Цього разу сон був незвичайно чітким.

Вона йшла вулицями загадкового міста. Місто здавалося величезним, але водночас дивно тихим. Уздовж широких вулиць височіли незвичні будівлі - одні тягнулися високо вгору, інші були низькими й широкими, з плавними лініями та великими вікнами. Віра могла добре роздивитися споруди. Навіть занадто добре.

Вона бачила окремі вікна, двері, сходи, балкони, дивні конструкції на дахах. Деякі будинки світилися зсередини м'яким світлом. Між ними проходили широкі доріжки, якими рухалися люди. Але самих мешканців Віра ніяк не могла роздивитися.

Вона бачила їхні постаті. Чула приглушені голоси. Бачила, як вони проходять поруч, зупиняються, щось обговорюють. Та щойно хтось наближався достатньо близько, щоб можна було побачити обличчя, риси немов розмивалися. Віра кілька разів намагалася зупинити когось.

- Вибачте…

Ніхто не реагував. Вона підійшла до іншого перехожого.

- Можете сказати, де я?

Той пройшов повз, навіть не повернувши голови.